— Може, покликати на допомогу? — пропоную я дівчині.
— Угу, уперед, якщо хочеш познайомитися з кулаком мого батька й дечого позбутися!
— Дечого? Він візьме з мене гроші? — щиро дивуюся. Але я виріс у сім’ї банкіра, тому просто знизую плечима: — Скільки?
— Два…
— Два мільйони за цнотливість дочки? Непоганий у вашій сім’ї бізнес! Сподіваюся, у гривнях?
— Господи, ти справді такий тупий?
— Євро? — роблю круглі очі.
Дійсно круто! Дешевше буде з нею одружитися, ніж відкупитися…
— Ідіот! Два я@ця тобі мій батько відірве, якщо застукає нас!
Хм… хріновий розклад… Але я не бачу іншого варіанту, крім як покликати на допомогу. Однаково нас скоро почнуть шукати, і якщо вже судилося познайомитися з кулаками її татуся, то краще швидше із цим розібратися і забути всю цю пригоду як страшний сон.
— Клич на допомогу, — пропоную дівчині.
— Ти ще тупіший, ніж я думала… — тяжко зітхає вона.
— У сенсі? — ображаюся я.
— Ти уявляєш, як це виглядатиме? Я кличу на допомогу, хтось відгукується, виламує двері, а тут ми — голі… Я прикута наручниками. Та тебе тут же відметелять, а потім ще й заметуть за зґвалтування!
— А нічого, що я теж прикутий?
— Та хто розбиратися буде…
— Капець! Тільки цього бракувало!
Знову мовчимо.
— У тебе є інші ідеї? — першим перериваю мовчання. Пора із цим закінчувати.
— Ні…
— Тоді клич на допомогу… Ми не можемо тут лежати вічно. Мені відлити треба!
— Треба було менше пити!
— Хто б казав…