У «Шлюбі наосліп» Злата й Гордій давно перестали бути просто двома людьми, які підписали контракт.

Між ними вже є довіра. Єва. Спільні поїздки. Ревнощі, які ніхто не хоче називати ревнощами. І минуле, яке дуже невчасно вирішило нагадати про себе.

А ще є люди, яких краще було б ніколи більше не зустрічати.

Нові розділи вже на сторінці ?
Буду рада вашим думкам, теоріям і підозрам. Особливо цікаво — кому ви зараз довіряєте найменше?


Шматочок:
 

— Уявляю, що мені Максим залишив за ці дні, — скуйовджує волосся.

— Все там нормально. Олесь проконтролював, не хвилюйся. До речі, вони гарно спрацювалися, — тягнуся долонькою до втомленого обличчя й гладжу по поголеній бороді.

У мій бік летить попереджувальний погляд.

Відразу відриваю руку, мов від чогось гарячого.

— І добре, — ось тепер злиться. — От тільки такі речі треба казати сто відсотків.

За мить в очах зникає все тепло. Попередження повертається, і здається, навіть недовіра. Ніби там, далеко від столиці, він дозволив себе обманювати, а тут показує — його територія.

— Вибач, — відвертаюся. Втуплююся в гаджет до самого дому, і тільки як прибуваємо, дивлюся на чоловіка. Він уже заспокоївся. Навіть брови не зсунуті до перенісся.

На годиннику пів на дванадцяту, тож ми те й робимо, що приймаємо душ і лягаємо спати.

Зранку, як прокидаюся, Гордія вже немає. Тільки охоронець у вітальні доповідає, що він пішов дві години тому. Не залишивши для мене навіть повідомлення.

— Терпіння! — бурчу під ніс. Так, чорт забирай, я не звикла ні з ким радитися щодо роботи. І хоч розумію — це його бізнес. Зрештою, там і мої гроші є.

— Вас кинули після першої шлюбної ночі? — з легким насмішком кидає Олесь, поспіхом заходячи до вітальні.


Продовження тут