Уявіть ситуацію, в якій ви навмисно прикриваєте сусідку перед чоловіком, що от-от мав застукати її з коханцем, неочікувано повернувшись додому після довгих десяти місяців перебування на сході країни.

Не зваживши всіх ризиків, Ольга опиняється перед вибором, що штовхає її у вир подій. Бо вже на ранок наступного дня вона знаходять Вікторію мертвою, а двері в квартиру відчиненими. Хоча дівчина точно бачила, як Денис їх замикав ключем, коли рано вранці поспіхом покидав оселю.

То чи була сусідка в цей момент вже мертвою чи відкрила їх комусь іншому сама?
А може вона дійсно не впізнала того чоловіка, що стояв на порозі її квартири й міг, насправді, не бути її коханцем?

Саме з такої ситуації починається моя книга «Таємниця, спокута і кров».

Але це історія не тільки про пошуки вбивці. Мені було цікаво дещо інше. Що відбувається з людиною, яка раптом опиняється в епіцентрі чужого злочину — і водночас змушена зустрітися зі своїм власним минулим? Бо в кожного з нас є речі, про які ми не розповідаємо.

Такі собі маленькі таємниці, а може й не маленькі - великі таємниці. Або ж те, що ми називаємо помилками. І те, за що нам досі соромно. Іноді чужа трагедія змушує нарешті відкрити власну шафу зі скелетами.

Як думаєте, чи змогли б ви самостійно довести справу до кінця, якби точно знали хто вбивця, але не мали доказів?

Я, здається, знаю чому Ольга ризикувала власним життям аби лишень зібрати ті докази (і більшою мірою не тому, що просто хотіла врятувати невинну людину від в’язниці…)