Аньйон котики, спішу до вас із двома новенькими розділами роману, трохи вилилась із колії через літературну гру серед авторів на фейсбук яку сама і створила))) Тож запрошую вас до прочитання історії Коли серіали стають реальністю  

Уривок ✨ 

Учні стояли групками, перешіптувалися, але щойно вона проходила повз — розмови стихали. Вона спробувала знайти хоч якийсь орієнтир, та звернула увагу на дошку оголошень на якій  висіла фотографія хлопця.

Пак Де Сок.

Під фотографією — чорна стрічка. Алекса завмерла.

— Ні...

У пам'яті почали спливати уривки сюжету:  школяр, жорсткий булінг, тиск і  дах.

Її серце забилося швидше.

— Все з таки я там де повинна бути.— Алекса зробила крок назад.

Саме в цей момент позаду неї пролунав голос:

— Ви новенька?

Вона обернулася, перед нею стояв хлопець.

— Так.

— Учениця?

Алекса хотіла відповісти, але помітила, що хлопець дивиться на її форму.

— Так.

Він кивнув.

— Тоді вам краще не привертати до себе увагу.

— Чому?

Хлопець глянув у коридор.

— Тут краще не ставити зайвих питань.

І пішов.

Алекса проводила його поглядом.

— Оце вже дуже поганий знак.

Через кілька хвилин у школі з'явився чоловік у темному костюмі. Він ішов коридором спокійно, без  поспіху, без охорони, та без демонстративної впевненості.

Алекса побачила його здалеку і  одразу впізнала його— це був  На Хва Джин.

Вона застигла.

— О Господи, так це інспектор, який він сексуальний все ж таки, напевно я затримаюсь тут найдовше, якщо звичайно кучка школярів мене тут не загноблять.— Алекса інстинктивно сховалася за колону. — Я просто постою тут.

— Хто ви?

Уривок ✨ 

Дівчина швидко вибігла із класу, серед учнів пішов гамін і сміх , деякі занадто голосно почали сміятися фантазуючи, що на Алексу напала діарея, тому вона прямо вилетіла з класу. Дівчина бігла коридором, сходами, майже не відчуваючи ніг, коли вона вибігла на дах, Ген Мін уже стояв біля огорожі.

— Ген Мін!— хлопець здригнувся.

— Не підходь.

— Добре.—  вона підняла руки. — Не підходитиму.

— Іди, залиш одного.

Алекса сіла просто на підлогу.

— Не піду, я посижу біля тебе.

— Чому ти це робиш?

— Бо ти зараз дуже самотній.

— Ти мене навіть не знаєш.

— Знаю достатньо.

Він гірко усміхнувся.

Алекса мовчала і дивилася вниз з даху, повільно гойдаючи ноги туди сюди. Не говорила банального «все буде добре» бо вона знала, що все могло бути зовсім не добре.

— Тебе звати Ген Мін, правда?

Він кивнув.

— Звідки ти...

— Чула.

Хлопець знову подивився на край даху.

— Пак Де Сок...

Алекса відчула, як холоне шкіра.

— Він був моїм другом.

— Я знаю.

Складність в цій дорамі для Алекси навіть не можливість стати ціллю для булінгу чи заробити собі проблеми через те, що вона готова допомогти і встановити справедливість, а те, що її засмоктало на другій серії, вона не встигла навіть половини подивитися і тепер сама не знає як на далі все буде відбуватися, тому вона буде опиратися на те, що їй буде підсказувати логіка та серце ❤️