«Отже, наш зв'язок має обмеження за відстанню...» — аналізував Скай подумки, роблячи крок до мене.

— Наш зв'язок... — промовив він, але я перебила, зневажливо махнувши рукою, навіть не давши йому закінчити.

 

Навіщо йому взагалі відкривати рота, якщо я й так чую геть усе, про що він думає?

 

— Я хочу… — я гарячково згадувала правильне слово, прокручуючи в голові його дивну мову.

 

Дідько! Як йому виразно пояснити.

 

— Я хочу тебе… — нарешті випалила я, переплутавши закінчення.

 

Скай округлив очі, на мить застигши на місці.

«Оці так зізнання…» — його думки миттєво полетіли геть не в те русло, спалахуючи гарячими, далеко не діловими картинами.

Я міцно стиснула губи, відчуваючи, як щоки починають палати.

— Я хочу твій… — знову відчайдушно спробувала я виправити становище, намагаючись згадати слово «план» чи «задум».

 

Але внутрішній монолог Ская вже неможливо було зупинити.

 

«Мій? Що, вибачте?.. Полонянка не перестає дивувати. Ну ж бо, продовжуй… Мені вже аж надто цікаво…»

 

Та щоб тебе, блондинчику!

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

Полонянка короля Повітря