⚜️ Візуал до розділу 12 книги "Небезпечна слабкість" ⚜️

Уривок:

— Алін, — я роблю крок до неї, — Що б це не було, що б тебе не лякало, ми можемо про це поговорити.

— Немає про що говорити, — вона хапає з тумбочки ключі й телефон, уникаючи мого погляду, — Мені треба йти, — вона на секунду зупиняється, і я бачу, як важко їй дається кожне наступне слово, — Просто... просто захлопни двері, коли будеш іти. Замок спрацює сам.

— Алін!

Але вона вже відвертається, майже вибігаючи з кімнати, і за кілька секунд я чую, як вхідні двері квартири відчиняються й зачиняються з глухим стуком.

Я залишаюся стояти посеред її спальні, напіводягнений, приголомшений, намагаючись зрозуміти, що, у біса, щойно сталося.

Ще годину тому вона лежала в моїх обіймах, тепла, довірлива, справжня. А тепер втекла з власної квартири, наче я щось їй заподіяв, наче вчорашня ніч була не тим найяскравішим, найправдивішим моментом за останні три роки мого життя, а якоюсь ганебною помилкою, яку треба якнайшвидше стерти з пам'яті.

Я сідаю на край її ліжка, дивлячись на зім'яте простирадло, на подушку, що ще зберігає форму її голови, і намагаюся розібратися у власних думках.

Щось тут не так... Це усе не має сенсу. Її переляк, ця раптова холодність — щось у цьому не сходиться. Вона не поводилася як людина, яка просто пошкодувала про необдуманий вчинок. Вона поводилася як людина, яка щось приховує. Щось, чого боїться значно більше, ніж мого минулого чи вчорашньої стрілянини.