Після коментаря під минулим дописом про те, що в героїв іноді є своя власна думка, я посміялася.

А потім відкрила десятий розділ «Попелу перед світанком».

І перестала сміятися. 

Бо, здається, мої герої вирішили особисто довести мені, наскільки це правда.

Зараз я якраз працюю над 10-м розділом першої книги циклу «Народжена з попелу».

І це той випадок, коли в голові все було дуже красиво.

Я знала, що має відбутися.

Знала, куди повинна привести сцена.

Приблизно розуміла емоції, реакції, атмосферу…

Сіла писати.

І десь дорогою сюжет подивився на мій план, чемно кивнув і пішов у зовсім інший бік.

Ну добре. 

Мабуть, саме за це я й люблю писати.

Бо я можу придумати світ, прописати події, розкласти все по нотатках, а потім один діалог або одна реакція персонажа раптом змінює всю сцену.

І ти сидиш перед текстом із думкою:

«Так. Цього тут взагалі не мало бути… але тепер прибрати це я вже не можу».

Знайомо? 

«Попіл перед світанком» зараз для мене взагалі дуже особлива історія.

Чим далі я заходжу, тим більше вона відходить від того першого простого задуму, з якого все починалося.

Світ стає більшим.

Персонажі - складнішими.

З'являються деталі, яких я навіть сама спочатку не планувала.

А деякі сцени розростаються настільки, що моє:

«Та тут буквально кілька сторінок»

уже давно ніхто не сприймає серйозно.

Навіть я. 

І десятий розділ якраз один із таких.

Спойлерити поки не буду.

Хоча дуже хочеться. 

Скажу тільки, що для Анни цей етап історії точно не можна назвати спокійним.

Хоча…

Чи був у неї взагалі останнім часом хоч один спокійний день?

Питання риторичне.

І знаєте, що найсмішніше?

Поки я пишу цей блог, у мене відкритий десятий розділ.

І я чудово розумію, що після публікації повернуся до нього зі словами:

«Так, зараз я тільки трішечки допишу сцену».

Минулий раз «трішечки» закінчилося кількома годинами роботи.

Тому прогнозів більше не даю. 

Але мені стало цікаво.

Вам взагалі цікаві такі дописи?

Не тільки готові візуалізації героїв і красиві цитати, а саме процес написання?

Мої нотатки, шматочки чернеток, моменти «до/після» редагування, сцени, які змінилися під час роботи, і маленькі факти про те, що відбувається з книгою за лаштунками?

Бо такого матеріалу в мене…

скажімо так…

дуже багато. 

А я повертаюся до десятого розділу.

Побажайте мені удачі.

А ще краще - побажайте її Анні.

Їй вона зараз потрібна значно більше.

MORANA