Вітаю, друзі!

Два нові розділи уже на сайті, тож принесла вам багацько візуалів!

За традицією: статичні колажі подаю нижче, анімовані уже у моїх reels

– Я хочу звернути увагу суду, що місис Гейдж, – адвокат протилежної сторони умисно звертався до неї несправжнім ім’ям. – Має дивовижну властивість: всі, любі її серцю люди – раптово гинуть довкола неї. Ми маємо виключати це і просто дозволити людині з досить тривожним та неоднозначним минулим отримати таку кількість влади? І у що це обернеться?
 Гарт різко обірвав його. Вівіка сиділа у залі, бездоганно тримаючи поставу. Вона не кліпала, жодний нерв на обличчі й не смикнувся. Та всередині…Всередині Вівіка шаленіла. Ця думка переслідувала її досить довгий час і дівчина завжди сподівалась, що буде швидшою – та не вийшло. Бо від себе не втечеш, а від власної провини й поготів. Тепер вона розуміла це особливо чітко.

– Добраніч, – всміхнувся він, легко поцілувавши Вів.
Вона торкнулась його волосся, поглиблюючи поцілунок. Тай видихнув, торкнувшись руками її плечей і легко відсторонив, не розплющуючи очей.
– Я не можу…
– Все ти можеш, я ж відчуваю, – грайливо відповіла вона.
– Ні, ти не розумієш.
Вів звела брову.
– Ти не…не хочеш цього? – здивувалась вона.
– У мене не той настрій.
– А! Голова болить?
– Можна сказати і так.
– Гаразд, без проблем, – вона посунулась, видихнувши. 
Тай не рухався і не підводив очей. Вівіка заправила пасмо волосся за вухо і обережно поглянула на хлопця:
– То…вона болить з якоїсь причини чи…
– Давай просто спати, гаразд? – повернувся він, вимикаючи ламмпу.
– Звісно, – глухо озвалась Вів, лишаючись у пітьмі.

Тайлер спробував відійти на крок.
– Тобі треба піти, негайно, – задихаючись сказав він, не в силах відвести палкого погляду від її губ. 
Тримати контроль, коли вони так близько було майже неможливо.
– Все вказує на те, що ти ледь стримуєшся. Ти хочеш цього, я хочу цього, це має значення для нас обох, хай що ти собі вигадав. Чого ти опираєшся? 
Тай мовчав, не зводячи з неї очей. Щелепи стиснулись, жовна заграли на щоках.
– Це нам потрібно, – сказала вона. – Ти потрібен мені. Я хочу тебе, Таю. Просто тут і просто зараз. Тебе, нікого більше.
Ці слова прозвучали немов заклинання, руйнуючи дбайливо обставлений “захист”. Він наблизився до неї, впившись губами.

Тай тримав обличчя, не казав ні слова, вдавав, що не бачить цього, бо Вів почне дратуватись, або влаштує дурнувату сцену. Та принаймні вона не голодна. Це єдине, що його наразі хвилювало.

– Чому ти не їси?

– Я вже поїв. Це те, що лишилось.

Вів кивнула, повертаючись до екрану.

– Брешеш?

– Я дійсно встиг поїсти, – кивнув Тай. 

– Але це не залишки, так?

Хлопець зітхнув.

– Ти ніколи не їси, коли злишся чи засмучена. Потім ти на додачу стаєш ще й дратівливою, бо від голоду у тебе в голові паморочиться, або в очах темнішає. Я просто не хочу слухати другий акт цього неймовірного спектаклю.

Вів жбурнула в нього оливкою. Тай хитав головою.

– Оце так про тебе дбати – починаєш кидатись їжею.

Вівіка пирхнула, а тоді посунулась і поклала голову йому на плече.

– Дякую.

Джаклін стисла цигарку зубами, хитаючи головою.
– У тебе сорок два відсотки, які були вкрадені Натанієлем. У мене – п'ятдесят вісім твого батька. Поки це так, контроль залишається в мене.
– Рада директорів…
– Раду складають дев’ятеро директорів, включно із головою правління – зі мною, – перебила її тітка. – Так, ти можеш впливати на рішення, та навіть якби отримала повне право власності, сама ти не рада, Вів’єн. Хвала богу.
Вів подалась вперед, продовживши:
– Ти хочеш сказати, що я не зможу подбати про те, що належало моєму батькові?
– Я хочу сказати, що ти не довела цього, – спокійно відповіла Джаклін. – А я – так. 

До речі, знайомтесь із "тітонькою". Міркуючи хто б міг "зіграти" рідну тітку Вівіки, я усвідомила, що першою на думку спала саме Мішель Пфайффер. Неймовірно талановита акторка із дуже виразною зовнішністю, що чудово поповнить наш "каст" і додасть перчинки)

Вівіка відступила на крок. Тай схопив її за шнурівку спортивних штанів, і підтягнув до себе. 
Яка ж вона, бляха красива. Тайлер обожнював це і ненавидів водночас. Неначе її врода мала якусь особливу владу над його розумом. Полонила думки і скеровувала їх у потрібному напрямку. Вівіка була як вдало обставлена пастка. Один неправильний крок – і тобі кінець. Хай як Тай не хотів гратись у мисливицю і дичину, все одно перетворювався на впольованого кожен божий раз.
Він потягнув знову, стегна дівчини легко стукнулись об його, викликаючи хвилю збудження. Тай потягнувся до неї, збираючись поцілувати, та тієї ж миті Вів вдарила його по руці, вивільняючись і розвернулась. Хвіст вдарив його по губах.
– Ні, дякую, – пирхнула вона, рушаючи геть з підвалу. 
Тай хитав головою:
– Нестерпна…
Вівіка лише всміхалась: 
– Хто б казав!

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Анотація до книги "Talis est Obsessio"

Talis est Obsessio (Така вже Одержимість)
Ніхто не застрахований від кохання. Ні демони, ні янголи, ні смертні. Хай якими прихильниками "нижчого" клеймують перших, якими прагненнями до "високого" виховують других, чи якими грішними вважають третіх. Ніхто не застрахований від пристрасті чи бажання. Та все ж, у вирі почуттів та пошуку сенсів варто визначити: це все ж любов, чи одержимість?

☝️

Клікніть на троп-картку, щоб побачити тизер до книги!

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨
(піктограми клікабельні)

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️