Між тінню та мовчанням

. . . Попереду, серед в'язкого сіруватого туману, що клубочився над самою землею, з’явився чоловік.

Він не блукав у тьмі. Не здавався звичайним безтілесним маревом чи лякаючою примарою. На перший погляд він мав вигляд цілком реальної, земної людини. Сиве, акуратно зачесане назад волосся, сріблом відбивало вологе мікроскопічне крапання туману. Строгий темно-сірий костюм застарілого крою — із тих, що шили на замовлення в майстернях початку минулого століття. Довге важке пальто з тугою тканини здавалося дивовижно невагомим: його пори, здавалося, зовсім не торкався вогкий низовий вітер, що час від часу гойдав туманні пасма.

Він спокійно й нерухомо дивився на детективів. У його глибоко посаджених, майже прозорих очах не було ані страху, ані агресії, ані штучної надії. Лише нескінченна, вікова втома людини, яка надто довго дивилася в одну й ту саму темряву. . .