Учора прийшла приємна для мене звістка — моє оповідання «Шурка» було визнано лауреатом конкурсу у «Склянці Часу»!
Це не найвища моя «нагорода»: вже «траплялося» і третє місце, і звання лауреата... Але — приємно!..
Тож сьогодні викладаю цю версію мого «Шурки», а щоб не плутатися — під назвою «Шурчина малина».

До речі, ця історія (десь на 80%) була взята мною з життя мого рідного дядька і деякий час лежала, так би мовити, у шухляді... Мовляв, не на часі... Але вважаю, що час таки прийшов... І головне — це пам’ять про рідних і близьких. Сильних, слабких... Різних...
Сумна історія, але сподіваюся, сподобається!