Ну і вихід якось сам собою напрошується… Може, просто підстрелити цього клятого маніяка, коли він наступного разу з'явиться?

Стен захоплювався стрільбою ще в інституті. Особливо йому подобалися пістолети.

У нього навіть було кілька грамот за перші місця на змаганнях зі стрільби.

Раніше в нього була невелика колекція із семи пістолетів. Але щойно він почав зустрічатися з Джозі, вона сказала, що терпіти не може жодної зброї.

А коли вони якось уночі гуляли в парку й до них причепилися п'яні покидьки, Стен, довго не думаючи, випустив їм по ногах цілу обойму з пневматичного пістолета, який завжди носив із собою.

Після цього випадку Джозі мало не покинула Стена. Тоді він прибрав із дому всю пневматичну, травматичну і вогнепальну зброю.

Звісно, після цього Стен почувався наче голий і беззахисний. Битися він не вмів, та й, якщо чесно, боявся бійок.

Точніше, боявся навіть не самої бійки, а тієї тваринної люті, яка охоплювала людей — та й його самого, коли все ж доводилося битися.

І боявся наслідків після бійок. До того ж він ніколи не виходив із них переможцем. Його завжди могли добряче покатати по землі.

А от стріляти з пістолета Стен не боявся. Взагалі не відчував страху, коли спрямовував пістолет на людину.

Та й про наслідки чомусь не думав. Одразу з'являлося відчуття впевненості в собі та вагомий аргумент у розмові з неадекватною людиною.

Відтоді, як на першому курсі він захопився стрільбою, Стен застосовував проти інших людей пневматичну та травматичну зброю щонайменше десять разів.

І від самого першого випадку, коли йому довелося застосувати зброю, Стен почувався… цілком нормально.

А якщо бути відвертим до кінця — почувався на висоті!