​Знаєте, я не зовсім хотіла писати цей пост. Але, мабуть, зараз мені просто потрібно виговоритися та поділитися з вами.
​Про тата я вже писала. А тепер, 1 вересня, не стало моєї бабусі.
І, якщо чесно, досі не усвідомлюю всього, що відбулося.
​Кожні мої канікули в дитинстві проходили у неї. Навіть коли виросла, вивчилася й почала працювати з графіком 2/2, все одно знаходила час приїхати, допомогти їй по господарству, просто побути поруч.
А тепер її немає.
І це, бляха… боляче.
​За такий короткий час із мого життя пішли одразу двоє дуже важливих для мене людей. І я просто не знаю, як це все пережити та куди подіти стільки болю.
Довелося звернутися по допомогу до лікаря, бо, якщо чесно, я просто не вивожу всього цього.
​Я не перестаю писати.
Навпаки — коли мені хоча б трохи вдається переключитися то пишу. Мабуть, саме це зараз і тримає мене.
Я майже дописала «Ти мій дім» і дуже хочу повернутися до вас із цією книгою.
​Тому, любі мої читачі, прошу ще трохи часу. Мені потрібно прийти до тями, зібрати себе докупи.
Коли мені стане трохи легше, я повернуся та викладу залишок книги.
І після неї хочу поділитися з вами новинкою, яка, сподіваюся, буде не менш цікавою. ❤️
​Дякую, хто лишається поруч.
Я дуже це ціную.
Бережіть себе та своїх близьких. ♥️