Моя голова нестерпно болить. Таке враження, що хтось щосекунди вдаряє по ній молоточком, наближаючи мою смерть. Стоп! Я навіть чую кроки якогось невидимого ката. Їх стає все більше. Кожен звук стає сильнішим за попередній. Я вже розплющую очі з думкою, що зараз побачу світло в кінці тунелю, але натомість перед собою помічаю брата і ще з десяток хокеїстів, які в унісон співають «Happy Birthday» і стріляють конфеті з хлопавок на нас. Це нагадує якийсь сон при температурі 40 градусів, але точно не сцену з Пекла, де б я зараз мала опинитися після вчорашньої гулянки.

Я переводжу погляд в бік і бачу Гаврила, який з посмішкою тягне простирадло вгору, накриваючи нас обох. І лише в цей момент, я ловлю себе на думці, що я повністю гола й мене накриває лише тонкий шар білої тканини й тепер ще й дрібно нарізаний папір всіх можливих кольорів, який доведеться збирати по кімнаті весь день.

— Зі святом тебе, капітане! — Ілля підносить до ліжка великий круглий торт, верх якого схожий на льодову арену. Посередині шайба, яка пробиває кригу і надпис: 27.

— Дякую, друзі! Не очікував вас тут побачити, — розгублено відповідає той, а потім заплющує очі й задуває свічку.

— Це ще не все, — вигукує воротар, а потім кладе на постіль велику синю коробку. Гаврило повільно дістає звідти красивий шолом з намальованим соколом і номером 9. — Ручна робота. Ми самі придумали дизайн.

— Навіть не знаю, що сказати. Він неймовірний. — Я помічаю, що після цих слів більшість хлопців видихають з полегшенням. Котик намагається приховати свій румʼянець, але я бачу, що він справді розчулений їхнім вчинком.

Вони добре постаралися, на відмінно від мене, яка навіть попередньо не поцікавилася в Гаврила, коли у нього день народження. Неприємний осад зʼявився у мене на грудях і навіть склянка води з лимоном не допомогла його позбутися. Я підтиснула коліна до грудей з кривою посмішкою. Мабуть, зараз я нагадувала оленя у світлі фар.
 

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання роману за посиланням.