Сьогодні перечитувала блоги та відгуки на майданчику, і одна рецензія буквально змусила зупинитися й видихнути.
Знаєте цей типаж критики, коли людина приходить у чужий жанр зі своїм статутом, міряє мережеве пригодницьке фентезі лекалами радянського підручника з реалізму і влаштовує публічну прочуханку на п’ять сторінок?
Там є все:
✅ Довга зверхня передмова в стилі: «Якщо ви слабкі духом — закрийте очі, бо я зараз буду різати правду-матку».
✅ Нескінченне буквоїдство: критик на повному серйозі доводить, що повітря не має права «пропахнути наскрізь», печаль не буває «крижаною», а слово «солдат» заборонено вживати у вигаданому світі, бо воно, бачте, походить від давньоіталійської монети.
✅ Жонглювання Архімедом і Марком Твеном просто щоб читач не забув, яка ерудована персона перед ним сидить.
І ще багато чого, але забагато честі, щоб на це витрачати час та аналізувати.
І все б нічого, якби сам рецензент не писав важким канцеляритом із кострубатими узгодженнями слів.
Чому так відбувається❓ Чому замість розбору драматургії, динаміки та логіки світу автор отримує задушливу лекцію про етимологію слів і смаки самого критика❓
Тому що мета такого тексту — не допомогти книзі стати кращою. Це банальне самоствердження. Взяти чужу роботу, вистелити її під ноги як килимок, стати зверху в білому пальті й голосно розповідати залу, як «правильно писати літературу».
Критика має сенс лише тоді, коли вона розуміє закони жанру і говорить про суть історії, а не використовує чужий рукопис як підставку для власного роздутого его.
Я не читала книгу, про яку йдеться, але форма рецензії викликає щире естетичне здивування. Я навіть вагалася, підбираючи точне визначення рецензії: вікторіанська манірність чи все ж пізнє бароко? Хоча ні — цей текст скоріше викликає стан глибокої естетичної дистанції. Це настільки застиглий, монументальний зразок моралізаторської прози, що ти мимоволі споглядаєш його як музейну вітрину: з повагою до витраченого рецензентом часу, але з абсолютно холодною головою щодо практичної цінності його слів для автора.
Але в мене залишилося багато запитань, можливо, у Вас є відповіді:
❗ Де, на Вашу думку, проходить межа між конструктивною критикою та банальним читацьким снобізмом?
❓ Чи стикалися Ви у своїх текстах із критиками, які намагалися переписати Вашу історію під власні смаки?
⚠️ Що для Вас особисто є ознакою фахового відгуку, а не просто демонстрації чужого его?
❓ Чи повинен критик зважати на закони жанру, перш ніж виносити автору вирок?
P.S. І, перефразовуючи улюблений аргумент подібних критиків: якщо хтось не готовий сприймати правду про таку «експертність» — відкладіть читання, сприймайте цей допис не як удар, а як робочий матеріал. Адже здорова рефлексія значно корисніша за ілюзії!
Якось так)))
Вибачте, якщо комусь різонуло правдою)))
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДуже влучний допис✨
Ой ці пани. Один якось звинуватив мене в оскверненні історичних пам'яток. Хоча там стояв жанр фентезі і було попередження що все вигадано. Навіть скіфське місто бо скіфи не будували нічого подібного. Ну й запам'яталася авторка яка жалілася скільки багато кави вона випила читаючи мій опус. Я звісно не претендую на шедеври. Але було якось не дуже приємно.
Марко Левчук, Блін, я все ще чекаю, обурених вірян, під книгами, де вампірка буквально ходе в монастир, як до себе додому, а демон сидить під хрестом на пам'ятнику самому Володимиру))) Ех, не ходять такі люди читати фентезі)))
Іронія в тому, що цей запис побудований по прийомі "розберемо не суть, а форму і мотиви автора", який, по-перше, сам по собі є тим самим поверхневим розбором, в якому його автор звинувачує, а, по-друге, є формою перенесення обговорення від суті сказаного на особу, яка це написала. Але іронія переходить у фарс, коли сам автор запису каже про те, що "не читав, но засуджую". Наче, людина не радянська, але воно ж є, є... Ось де правда)
Ніколи не розуміла потреби в рецензії на Букнет. Для кого вона? Думка іншого автора часто не збігається з думкою читачів, а критика може взагалі потопити новачка, якщо він бере все близько до серця. Тим більше не треба віддавати своб книгу всяким "метрам", особливо якщо вони можуть оцінити тільки класику 19 століття чи книжки радянського зразку. Орієнтуйтесь на відгуки читачів, створюйте групи для них і ви отримаєте реальний погляд на вашу книгу, який принесе набагато більше користі.
Єва Родзинка, Ви впевнені, що я можу оцінювати тільки класику чи радянські книжки?) Справді? Ви написали про відгуки читачів, але вам не подобається рецензія від читача! Це дивно! Чи читач - це лише той, хто комплементарний? Якщо ні - то він "не реальний", так?)
Автор твору не повинен ображатись на критику. Автор твору повинен витиснути з будь-якої критики для себе користь. Критик не повинен ображатися на реакцію автора. Критик повинен витиснути з будь-якої реакції автора для себе користь. Читач не повинен читати дискусії в блогах. Читач повинен насолоджуватися якісними творами талановитих авторів.
Глянула я на ту рецензію і так погоджуюсь. Автор намагається показати себе, а не дати щось зрозуміти авторці книги. Бо одночасно він пише, що словниковий запас в книзі невеликий і страждає, тому нате вам купу термінів, якими я жонглюю на рівні експерта — ви все одно нічого не зрозумієте з того, що я вам тут написав. Ну, і автор рецензії — чоловік =)))) (дуркую, але то прям іноді видно, як то кажуть, жарти не просто так розповідають). Наприклад, молочний і білий у нього — то масло масляне. Хоча для мене, як людини, яка трохи малюванням займалася, — то два різні кольори. Тому не бачу, навіщо причеплятися до молочно-білої пари? У Шепіт є проблеми в книгах, але не такі, щоб у людини вбивати бажання вдосконалюватися і писати далі, зі свого п'єдесталу скинувши кістку критиці. Та ще і робить помилки сам. Наприклад, пише, що у авторки є слово "космічної ери" скафандр. Якщо що, слово «то» 18 століття і створено для підводних приладів. (Термін винайшов у 1775 році французький абат і мандрівник Жан-Батист де Ла Шапель.)
Анна Лінн, Ух ти цікаво про скафандр факт.
Я далеко не завжди погоджуюсь з паном Вадимом. І щоб точно розуміти доцільність критики - потрібно прочитати і той твір, на який пишеться рецензія. Але він безумовно має право на саме такий розбір, як відчуває. Висловлювати претензії до цього - дивно. Автор віддав твір на критику, автор критику отримав. Це не означає, що з нею потрібно автоматично погоджуватись. Але і не означає, що потрібно знецінювати величезну пророблену працю. Це адська робота - приділити час отим всім зворотам і порівнянням, виконана безкоштовно. Я так глибоко ніколи не заходжу, відбуваюсь загальними фразами, залишаючи автора рости самостійно, а тут така допомога. Це цінно, хоч і неприємно.
Магістр Анімарум, Сторонній читач має право не погодитися з рецензією і написати своє бачення. В тому разі, якщо він читав рецензований твір. Я, до речі, не раз так і робила.
На особистості в рецензії переходу не було, хоч вона може бути досить неприємною, я це розумію.
Щодо рецензії, то я вважаю, що її близько до серця автору нічого приймати. І я кажу про будь‑яку: де сюжет критикують, обговорюють якісь конкретні терміни чи навіть похвалу. Сам факт рецензії у зоні якогось марафону є рандомним. Думаю, якби автор знайшов конкретного рецензента і попросив його прочитати свій твір — тоді я розумію. Обоє мають свій вайб, який співпав.
А тут усе рандомно: хтось, коли йде на такі марафони, хоче, щоб цифри прочитання збільшилися; хтось сам хоче зробити аналіз чужого тексту; а хтось узагалі все кидає в ШІ й навіть не розбирається. Я б, наприклад, образилася більше, якби людина зовсім не вклала свій час і сили на розбір моєї книги.
Та сама ж рецензія може розглядатися під різним кутом, чи я не права? Хіба погано, що ерудована людина написала аналіз тексту? Якщо автор не розуміє терміни, то може спробує розібратися. А як ні — то й ладно, думаю, ніхто за це автора не засудить.
Чому так гостро реагувати на критику, особливо коли ваша книга у відкритому доступі? Кожен, хто захоче, має право висловитися. І я б не хотіла, щоб до мого стилю придиралися. Як я кажу й розмірковую — це ж моя справа, чи не так?
Аліна Чуйко (Hunter), Я не захищаю нікого, просто хочу нагадати, що все це було зроблено з власної волі автора книги й того, хто писав рецензію.
Чому так гостро на це реагувати — зовсім не розумію. Ми живемо в такому світі, де всі мають право голосу, навіть наші вороги. І скільки б ми не боролися, справедливості по факту не існує — це чиста вигадка минулих авторів. До речі, справедливість для кожного різна.
Можливо, автору було образливо читати таку рецензію. А рецензенту було б образливо, якби його не так зрозуміли. Дивна штука — життя, а комунікація різних людей на різному рівні ще дивніша.
Головне, що ми тут зібралися, щоб читати, писати й вдосконалюватися. Любі мої, давайте не переходити у звичайну лайку і звинувачення один одного
Краще б той пан собою зайнявся, всі ми вчимося, удосконалюємося, а "обсирання" заради самоствердження інших така собі рекомендація для того хто то робить.
А на рахунок Шепіт, то вона молодець, така юна авторка і так старається. Успіху їй.
Тетяна Степанкевич, Обсирання, це типу, усяка критика це обсирання? Якщо ви пишете про вчення, то чому ж тоді критика вам обсирання?)
Дякую за увагу! Маю надію, що ви читали також сам твір и можете детально розгромити критика на основі фактів!)
Але ж, стоп, для вас це забагато честі. Ви кажете про якусь зверхність рецензента, проте, бачу, вважаєте себе значно більшим явленням культури, ніж усі разом узяти)
Вибачте, але це не правда, а образа. Вибачте, може це ваш інший нік, або чимось вас, особисто, зачепило. Але, кажучі про чуже его, ви, насамперед, яскраво демонструєте власне)
Щойно від тієї рецензії. І навіть коментар написав. Дійсно, це досить цікаво читати. Та чи поділяю я такий підхід? Ні! Я писав це автору раніше. Звісно, він має право на такий розбір. Авжеж, чому ні? Але це не рецензія, в класичному розумінні. Або, критерії такої рецензії обумовлені суто конструкцією тексту і його розбором.
Ромул Шерідан, І що? Я теж маю відповідний диплом і можу при бажанні тексти оперувати, наукові слова вживати і самостійно досліджувати етимологію окремих понять. Та у мене в голові є трохи розуміння, що пишемо ми тут в першу чергу для звичайного читача, а не для Нобелівської комісії. Тому у іншому світі можуть бути і солдати, і метри, і часи з годинами, і приватизація. Бо для читача то зрозумілі речі, і не треба ось то ускладняти, якщо воно неважливо.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати