У рамках Безстрокового марафону від авторки Тетяни Гищак

Коротенька передмова
Як, мабуть, відомо, рецензія — це насамперед критичний розбір, аналіз та оцінка літературного твору, яка пояснює його суть, переваги та недоліки. Думка має підкріплюватися прикладами з тексту чи цитатами, а не будуватися лише на емоціях.
Вважаю, що автору критика значно корисніша, ніж маркетинг. Не впевнений, що читачі шукають книги саме за чиїмось рецензіями, тому акцентуюся більше на тому, що впадає в око мені як читачу, який має певний досвід.
Попереджаю одразу! Рецензія вийшла чимала, з певною кількістю зауважень. Якщо ви зараз не готові до розгорнутої критики - відкладіть це читання на потім, або ігноруйте. Немає сенсу проходити крізь неї, якщо кожен пункт буде сприйматися як удар, а не як робочий матеріал. 

Загальний огляд сюжету та стилю
Сюжет цієї історії розгортається навколо війни різних сил: темної імперії, яка користується всіма засобами, щоб знищити супротивників, і цих супротивників, які є розрізненими державами та силами. Кожна сторона представлена головними героями, навколо знайомства та взаємин яких і розгортається дія, є чітко зрозуміла любовна лінія. Є й деякі другорядні герої, дехто з них досить яскравий. Події відбуваються динамічно, інколи драматично, але здебільшого схематично і не надто достовірно. Основна ідея - це боротьба, любов, зрада, хибні ідеали, загалом, усе має знайомий характер. Що не було б великою проблемою, якби події, логіка дій та опис того, що відбувається, були глибшими й розгорнутими.
Мова історії неоднозначна. Поруч із красивими епізодами присутні недостатньо продумані, нелогічні та, якщо так можна висловитися, казкові.

За композицією цей твір радше серія епізодів, ніж роман. Кожна сцена намагається "продати" себе окремо - яскравою деталлю, інцидентом чи анонсом інтриги - замість того, щоб працювати на спільну арку. Звідси і завчасні спойлери про плани, і персонажі та авторська мова, які наперед розповідають, як агенти "майстерно" впораються - це прийоми серіального оповідання, перенесені в прозу, де вони руйнують напругу й тривожне очікування подій замість того, щоб їх вибудовувати.
До того ж сама схема лиходійства до болю знайома, зло крок за кроком, зі злорадним реготом, наближається до підкорення світу, а читач наперед знає - коли лиходій опиниться на волосині від перемоги, обов'язково знайдеться хтось, хто впустить перстень у жерло вулкана або зламає голку, в якій захована смерть Темного володаря. Це не інтрига, а ритуал, який ми вже бачили десятки разів, і саме тому дочитувати цікаво не заради "чим все скінчиться", бо це й так відомо, а хіба що заради того, як саме автор дійде до неминучого фіналу. Хоча тут фінал, мабуть, проміжний.

Аналіз перших глав та описів
Щоразу, читаючи нову книгу, знову розумію важливість перших глав. Якою мовою вони написані, як захоплюють увагу, що в них відбувається.
Тому вважаю, що вони вимагають підвищеної уваги, а ще підвищеного критичного сприйняття. Нехай здається, що рецензент просто критикан, але він повинен сказати те, що помітив, а далі вже від автора залежить, чи почує він що-небудь, чи зрозуміє і чи захоче взагалі сприймати. Все просто.
Що стосується "Утопії для Демона"(розуміння назви в мене не виникло), то привертають увагу вже перші рядки. Перш за все маю зазначити, що мені подобається розгорнутий стиль розповіді, а не телеграфне кастроване міметичне псевдопсихологічне казна-що, яким грішать деякі автори, котрі називають цей стиль сучасним, попутно киваючи на Марка, нашого, Твена. Від його лаконічності і вміння дорожити словами досить далеко до банальної боязні описів...
Автор "Утопії" описів не уникає, що добре. Але й припускається деяких помилок у цих описах, які, втім, легко усунути, якщо автор їх побачить. Наприклад, важлива мова, стиль опису. Він особистий чи сторонній, від чиєї особи, як спостерігача. Або ж він авторський, наче погляд художника, який пише полотно. Чи це опис сценарію, щось на кшталт кінематографічної сцени, яку описує режисер-постановник акторам. Важливо тут не змішувати все і дотримуватися чогось одного.
Як казав Архімед - дайте мені точку опори, і я переверну Землю, так і у викладі читачеві важливо мати таку точку. Від першої чи від третьої особи? А також важливіше уважне співвідношення об'єкта та його властивостей. Наприклад, повітря важке і вологе. Це нормально. Але як воно може пропахнути наскрізь чимось? Пропахнути може якась річ, а саме повітря може лише чимось пахнути. І навряд чи наскрізь. Тривожно кричить орел, досягнувши найвищої точки в горах? Чому тривожно - тому що повітря пропахло? Чому потім одразу не він кружляє навколо засніженої вершини, а його силует? Це схоже на появу спостерігача, який цей силует бачить, але при цьому незрозуміло, чому він просто не бачить самого орла. Хто може думати, що він там шукає здобич? І як він може шукати здобич на безжиттєвій засніженій вершині? Хіба вона там буває? Загалом - один абзац, а стільки одразу виникає запитань.

Лексичні похибки, плеоназми та руйнування занурення
І зауваження, які можна звести до таких: 
- надмірність деяких деталей описів (так звані плеоназми); 
- розмита й невизначена фокалізація (точка зору оповідача); 
- нелогічність і неточність; 
- семантична плутанина та зайва гіперболізація.
Наприклад: "молочно-біла водяна пара", хоча водяна пара і так біла, а молочно-білий вбачається лише не зовсім правильною вказівкою на густоту туману. Може, молочно-білі клуби туману, але в такому викладі щось дряпає.
"Одинокий орел... шукає здобич серед одиноких кам'яних гігантів" - повторення самотності, але важливо це разом із тим, що далі. А далі поєднання природничих описових фраз із поясненням "Це виготовляється смертоносна зброя на імператорських фабриках" повністю руйнує момент занурення.
Разом із тим орлом виходить, що замість того, щоб показувати контекст через дії або деталі за принципом "показуй, але не розповідай", автор просто видає читачеві пряму довідку. До того ж фрази на кшталт "виготовляється смертоносна зброя" звучать скоріше як канцелярит або витяг із новинного звіту, ніж як художня проза. До речі, і команда "Один-два-три!" у контексті суворої імперської бази, та ще й з вуст генерала, виглядає комічно й непереконливо.
Є деяка семантична плутанина з "нетутешнім". "Щось нетутешнє... шириться у тихій гірській гавані". Якщо це фабричний сморід і курява від бази, яка стоїть прямо тут і оточена мурами, то чому вона "нетутешня"? Вона цілком місцева і походить від конкретного джерела. І все в цих же перших абзацах автор змушує уявного спостерігача одночасно відчувати траву, болото, попіл, спалене залізо та "машинний сморід". Цілком імовірно, це був такий художній прийом створення певної атмосфери, в якій розгортається дія, але, поклавши руку на серце, чи можемо ми одночасно і в одній точці уявити гору із засніженою вершиною, болото і якусь фабрику зброї, схожу на Ізенгард періоду підготовки до війни? А "жахливий машинний сморід" - це теж такий собі канцелярит, який нічого не описує (мастило? солярка? вихлоп?). Крім того, є мурована стіна "без жодних виступів, щілин і виходів". Якщо у стіни немає виходів і брам, як туди потрапили солдати, де стоять фабрики і як звідти взагалі виходити на наступ?

Просторова логіка, фокалізація та анахронізми
І ще один невдалий опис або спроба використання метафори - земля "хитається і здригається від одноголосого маршу". По-перше, що таке одноголосий марш? Це музичний твір у формі маршу! А по-друге, марш кількох підрозділів, навіть не сотень, а тисяч солдатів, не здатний викликати сейсмічні коливання гірського масиву чи скелі. Тобто звук чутно, тупіт чутно, а хитання - це щонайменше прохід танкової колони, та й стояти треба поруч.
Одна з найголовніших проблем початку — розмита та суперечлива фокалізація, точка зору оповідача, невизначена його позиція. Спочатку автор пропонує погляд мовби "з висоти пташиного польоту", далі раптово звертається до читача через умовний спосіб ("якщо спуститися трохи нижче, то можна помітити..."), а потім миттєво переміщується на землю, відчуваючи "землю під ногами" та конкретні години ("тільки шоста година ранку"). Тут оповідач хаотично стрибає від всезнаючого автора до уявного спостерігача.
Звісно, автор справді намагався створити наче кінематографічний проліт камери від неба до землі, але, на жаль, порушив і просторову логіку, і правдоподібність описуваного світу.
І це ж лише початок! Вибагливий читач вже може не схотіти далі ознайомлюватися навіть із найцікавішим сюжетом!
Одразу тут зазначу, що важливо ще розуміти, принаймні мені особисто як читачеві, сам світ. Час, технології і все таке. Нехай не одразу, у жодному разі не довідками, але через деталі. І ці деталі мають бути, за моїм глибоким переконанням, логічними й внутрішньо несуперечливими. Ось, наприклад, описується землисто-зелений шолом на голові у героя. А чому він зелений? Для маскування? Припустимо. Але далі йде фраза: "Тісно в мундирі, як у скафандрі". І в мене одразу виникає відчуття сучасності або технічної відповідності сучасності. Адже якщо про це думає герой (нехай навіть пише автор) — отже, герой повинен знати, що таке скафандр, вірно? Але чи відповідає заявлений технічний рівень історії терміну "скафандр", як терміну близькому космічної ери? 
"Вони хвилювалися, тому що це було їхнє перше завдання. Брайян не відчував ніякого хвилювання, тому що воно було в нього сотим" - що було? Завдання чи хвилювання?
І тут же одразу нестиковка зі скафандром. Щойно починає говорити генерал, виявляється, що його воїни скачуть на конях, гострими стрілами пробивають полотняні мішені. Якось це не складається зі скафандром. І з терміном "агенти".

Питання сюжетної логіки, термінології та мовних дисонансів
А ще більше викликає запитань завдання. Якийсь марш, якесь загальне зібрання, і генерал голосно розповідає, що саме належить зробити всім їм. Проникнути в довіру до іншого правителя. Зрозуміти принцип роботи сигналізації. Та ще й розповідає, що після цього загін штурмовиків майстерно пройде, проникне і щось там зробить. Тут, загалом, усе не дуже добре. Розвідники, які марширують і пітніють у строю, хоча є резонне запитання: навіщо взагалі розвіднику цей стрій? Марші та стрій гарні там, де є лінійна піхота, перешикування тощо. Чому завдання ставиться всім і одразу, громогласно? Це ж розвідка! До того ж, чому завдання для всіх, чому відкрито, а раптом когось спіймають і змусять говорити... Ну, а якщо генерал уже заздалегідь розповідає, як його солдати в майбутньому майстерно (!) виконають завдання, то це сильно дискредитує історію, роблячи її комічною.
Якщо йдеться про напарника героя, то чому раптом з'являється ще один, інший "напарник"? Адже пара — це лише двоє! І коли герой говорить комусь "чувак", то в мене одразу виникає припущення, що герой твору родом із СРСР, оскільки інших варіантів тут немає — занадто відомий арготизм. Сумніваюся, що автор хотів робити таке відсилання, але воно сталося.
Феєрверки. Які пускають на базі, де використовують лук і стріли. І це знову ставиться в глухий кут. Можна навіть припустити, що це вже схоже не на СРСР, а на якийсь історичний Китай, який зумів винайти порох, але не гармати. Усі ці моменти викликають певний дисонанс, на них спотикаєшся і дивуєшся замість того, щоб стежити за розповіддю.
Узагалі, при створенні історичного, фентезійного, іншосвітнього сеттингу у автора постійно будуть дві протилежні проблеми: прагнення написати текст, зрозумілий сучасному читачеві, і необхідність технологічної та культурної відповідності заявленій епохі. І це неминуче вимагає підвищеної уваги до лексики. Ні, не стільки для того, щоб зануритися в архаїчну мову чи в повну відповідність деталям минулого або навіть вигаданого магічного світу, скільки для того, щоб просто постаратися уникнути занадто явних відсилань, анахронізмів тощо.
Наприклад, ось речення: "Вийшовши з порожнього гуртожитку, солдат не помітив чиюсь високу, струнку фігуру..." "Чиюсь" може бути загублена річ, яку можна помітити, але в цьому контексті слово "чиюсь" мені здається зайвим. Тим більше що коли він добрався до місця призначення, "фігура сповільнила хід"... Фігура - це ж не щось само по собі, це обриси, той самий силует людини чи істоти. Не фігура сповільнює хід, а саме цей хтось, оскільки саме фігура йому й належить! Ну як може фігура розуміти, що їй десь не місце? Достатньо подивитися визначення, що таке фігура - це багатозначне слово, яке означає зовнішні обриси, форму або образ якогось предмета, об'єкта чи людини - як одразу стає зрозуміло, що допущено прикру помилку в описі! Не можуть зовнішні обриси чи образи розуміти, це просто не їхня властивість. Але тут не тільки це. Описано гуртожиток, а не казарму, хоча герой адже не студент. Ні, на території баз у нашій історії безсумнівно існували гуртожитки, їх ще називали офіцерськими, де ті жили разом із сім'ями, але чи може воно бути в даному випадку — сумніваюся. Тим більше що далі йдеться якраз про "солдатів". До речі, з цим також запитання, оскільки сам термін прийшов з Італії і означає найманця, який служив за гроші, що знову змушує спотикатися і замислюватися: як тут з'явився термін, родом з Італії, і чому цей герой, який служить імператору як підібраний і позбавлений від голодної смерті сирота, конотується з найманцем за гроші? Так, слово давно увійшло в лексикон, проте саме письменники — конструктори мови, її інженери та налагоджувальники. Вони просто не мають права не розбиратися як у її будові, так і в її застосуванні.
Втім, можна опустити питання етимології слів, вважаючи це зайвою причіпкою. Давайте робити аналіз крізь призму сеттингу — оцінку термінів і процесів, як це працює всередині вигаданого світу книги і чи руйнує воно атмосферу. Використання таких термінів, як "скафандр" чи "солдат", у світі, де герої скачуть на конях і стріляють з луків по мішенях, створює різкий стилістичний дисонанс.
І тут же є про лампочки на вивісці, які не загорілися, що ще більше заплутує розуміння технологій і технологічного позиціонування цього світу та цього місця. Це і база, і солдати, і лампочки, і стріли, і зелені шоломи, і артефакти. Чи так необхідно все це було за сюжетом історії? Адже різночасовість цієї сукупності очевидна. Нехай навіть у автора завжди є чарівна вказівка на фентезі та авторське свавілля світу. Звичайно, все залежить від того, до чого прагне сам автор при написанні і на що готовий погодитися читач. Якщо читач готовий пробачити деякі нелогічності, бо подобається сюжет - що ж, так тому й бути.
Втім, можна тут зауважити, що просто не одразу стало зрозуміло, що історія не про середньовіччя, а про якусь різновидність магічної сучасності. Тоді, мабуть, усе це потрібно було показати якось визначеніше. Технологічніше.

Дрібні стилістичні помилки та логіка побудови сцени
Ідемо далі. "Кожен її крок сковувала холодна, крижана печаль" - мені особисто здається, що в короткому реченні одразу дві фактичні помилки: крок, який сковує печаль, і визначення її як крижаної чи холодної. Можу лише вітати бажання шукати яскраві, виразні описи, метафори. Проте хочу просто запропонувати трохи уважніше ставитися до їх викладу, до правильності й вивіреності вживання прикметників. Кроки можуть сковувати кайдани, а печаль швидше змусить скуто рухатися, робити різкі або загальмовані, сповільнені рухи, йти важкими кроками. Холодним може бути вираз обличчя, ранок або предмет, узятий у руки. А печаль - щемлива, тиха, прихована. На мій погляд, це порушення лексичної сполучуваности, і, треба сказати, досить часто зустрічається в тексті. Насправді все це легко усувається при вичитці, питання лише в бажанні такі помилки виправляти.
Так, є метафора "крижана печаль". Але мені вона здається помилково вживаною і стилістично неправильною. Печаль - це вже почуття. А лід, по суті, щось застигле, відсутність руху, відсутність почуттів. І якщо печаль описана крижаною, то це й не печаль зовсім, це вже відсутність чуттів, байдужість, антитеза глибокому стражданню або нехай і не глибокому, але переживанню.
"...була однією з небагатьох дівчат, яким вдалося перебратися до самого імператора і влаштуватися там на роботу" - тут також зверну увагу, що "перебратися до імператора" несе певну конотацію і зміст, а влаштуватися "там" на роботу не зовсім співвідноситься як із імператором, так і з визначенням, де саме. Можна вступити на службу, отримати посаду або бути при дворі. Але не влаштуватися, не перебратися. І "там" повинно мати чітку вказівку — канцелярія, двір, служба, місто чи ще щось, але тут "там" відноситься до самого імператора, який набуває рис місця.
Чому травниця повинна викликати асоціацію лише із забороненим і отруйним? Не з лікуванням, наприклад. Вакансія полягала в перевірці їжі імператора. Але тоді це не травниця, а просто дегустатор. І для цього не потрібен фахівець узагалі - просто раб, злочинець, навіть тварина. Також можу ще відзначити трохи недбале пунктуаційне оформлення думок героїв.
Незрозумілий купол радіусом десять кілометрів над королівством, що відкидає артилерію. Нелогічно, що мінотаври потрібні всім як охоронці, користуються попитом, і відразу "за них платили небагато".

Масштаб подій, образи персонажів та деталі побудови світу
На другій главі подумав, що цей твір міг би стати непоганою казкою. Хіба що героями були б підлітки, і могло вийти щось на кшталт "Чарівника Смарагдового міста". Але миттю зрозумів, що сама структура вимагала б глибокого опрацювання. Адже читачеві безсумнівно цікавіше було б пізнавати світ, а не отримувати одразу спойлерами готові події. Як, наприклад, описано, що Темний імператор щось там замислив із мінотаврами. Зовсім незрозуміло, навіщо автор так рано розкриває деякі події.
Що стосується масштабу, то він у цьому викладі тяжіє до вузької локальності. Що щит на десять кілометрів над усім королівством, що долина, що база. Немає відчуття великого світу чи великого простору. Немов титули "король" і "імператор" тут всього лише претензійна титулатура для старост двох не надто великих сіл.
Ще більше здивування викликає підготовка "агентів" Темного імператора. Про те, що генерал розповідає про завдання, вже було зазначено. Але тут ще герою забувають правильно підготувати всі елементи для впровадження. Крім того, що незрозуміло, яким чином пояснити появу великої кількості агентів "під прикриттям" у зазначеному королівстві, що це буде за з'їзд "принців", важко просто зрозуміти, як же так можна було щось забути, якщо ретельно готувалися? І як узагалі стала можливою саме така "легенда" у героя?
Цікава деталь — камердинер подає руку чоловікові, що виходить із карети. Нестандартно, сподіваюся, такі деталі знайдуть своє пояснення. Як, втім, і той факт, що гостей, окрім королівських лакеїв, зустрічає і сам король.
Чому фрази типу "дівчина смиренно згинається" частіше вживаються, ніж "дівчина смиренно поклонилася"? Не тільки тут, але й в інших місцях використовується стан замість завершеної дії. Через це персонажі виглядають неприродно, ніби завмирають у незручних положеннях, а сам текст через такі зависання втрачає динаміку і рух уперед, перетворюючись із дії на набір застиглих кадрів, до того ж не послідовних між собою.
В одній бесіді принцесу називають і "ваша світлість", і "ваша ясність". Неясно чому. Служниця раптом стає міс Джонс.
"Його хватка стрімко сповільнила падіння..." Тут повторюється проблема невідповідності слів та їх невдале вживання. Хватка не може щось робити, а може лише бути. Якщо падіння сповільнюється, то хтось усе одно ще падає, але сповільнено. А вживання поруч слів "стрімко" і "сповільнила" трохи дисонансне. А тіло Вейн, яке, сповільнившись, тут же "безвольно звисає", просто нелогічне. Якщо людина підковзнулася, вона шукає опору, то її тіло напружене, а очі зовсім не заплющуються. Вона ж не знепритомніла та падає, а тут саме такий опис. Загалом, трохи неприродні описи події вийшли. Тим більше неприродні, що тут принцеси самі бігають по приміщеннях разом із гостями, які заблукали дорогою в тронну залу. Усе ж таки королівська резиденція - не прохідний двір.
І чому кімната "коштовна"? Не біла, не червона, не порожня, не світла, а саме така? Я б запропонував описувати предмети екстер'єру для такого висновку самого читача, мені здається, це покращило б текст.
Коли вказується, що принцеса королівського роду не знайшла собі партнера для танців, то це щонайменше викликає подив. Так, це може бути інший світ, але будь-який двір — це певні правила і певний регламент. Усе ж таки королівський бал - не просто танці в клубі.
Підписання контракту з іншим королівством звучить недобре, це не та область права.
Важливе зауваження до тексту: неправильне використання слів, некоректні терміни. І дивні фрази, які ніби залишки іншої історії. Наприклад, повідомлення про те, що принцеса вже втрачала батька в минулому житті. Можливо, йдеться про те, що вона "попаданка"? Або мала можливість повернутися з минулого?

Психологія героїв, стилістика
Образи героїв. Якщо можна їх охарактеризувати одним словом, то це буде слово - неоднозначні. Помітне бажання автора зробити образи героїв яскравими та характерними, проте, при цьому описи часто мають клішований відтінок, а на додачу до цього авторське пояснення часто замінює опис того, що відбувається, випереджає сприйняття події. Читачеві не пропонується робити самостійний висновок про характер героя - йому квапливо вручають уже заготовлений. Разом із деяким хаотичним переміщенням і вже зазначеною мінливою фокалізацією дуже складно вибудувати образ персонажа. Тим більше що виклад йде не від однієї особи, що само по собі непогано, але хоч і говориться від імені різних персонажів, між ними немає жодної стилістичної різниці для читача, якщо в тексті не буде імені. Це той самий голос, що "агента", що принцеси, що її батька. Хоча потенційно кожен із них має дещо своє, на жаль, воно не надто виражене, місцями є розповідні провали. І логічні непорозуміння. "Солдат" раптом виявляється капітаном, король — ледь не плачучим, служниця - міс, описи дій дуже часто замінені на опис думок героїв про ці дії. Те, що відбувається, стає скомканим, а історія — ніби розказаною в думках якогось невизначеного героя.
Так, прагнення яскраво змалювати кожного головного героя безсумнівно виражене. Сюжет розвивається місцями дуже динамічно, автор постарався впровадити в нього несподівані повороти та деякі несподівані відкриття, але хотілося б яснішої, стрункішої логіки в тому, що відбувається, і більшої уваги до фактури - іноді персонажі діють так, ніби це не великі держави, не палаци, не країни, а щось зовсім обмежене і невелике, де навіть король вийде подивитися, хто стукає до нього у двері.
Принцеса... і "ви — моя остання надія" - це, звісно, схоже на пасхалку, але й загалом усе стає схожим на певне переосмислення "Зоряних війн".

Висновок
Мені невідомо, що саме прагнув написати автор. І хоча цілком можливо може здатися, що я був надто критичним до тексту, на мій погляд, в автора вийшла непогана заготовка для романтичної казки для підлітків. Якщо уважніше поставитися до деталей, точного вживання слів та більш описового вказівки дій, вона цілком може вдатися. Але для цього текст вимагає більшого опрацювання, зокрема й сюжету. Ні, зовсім не обов'язково детально описувати, як і що стало можливим для героя, якщо це не надто впливає безпосередньо на сюжет. Проте, якщо герой - хтось на кшталт розвідника, який діє в тилу ворога, то ситуація, за якої йому щось забувають зробити в образі під час підготовки, а автор забуває згадати, як узагалі використання саме цього образу стало можливим, робить сюжет рваним і нелогічним. Дуже багато хаотичних деталей. Дуже багато різної інформації, яка з великими труднощами складається в цілісну картину світу, а опис і логіка подій дуже близькі до казки, де все відбувається або за бажанням, або чарівним чином. Якщо це використовувати, то казка могла б вийти непоганою. Проте велика, серйозна історія поки що не склалася.
Якщо вам подобається легка, ненав'язлива історія, в якій герої безпомилково знаходять одне одного на будь-яких відстанях, в інтригах не потрібно розбиратися, про них одразу повідомляється, а події дуже нагадують перебіг чарівної казки - вам зайва серйозність не знадобиться і історія цілком може бути цікавою.
У ній такий читач знайде гарні описові епізоди, добру мову, певну мелодійність — мені здається, що якщо автор більше довірятиме собі й писатиме більше про те, з чим краще знайомий, або приділить опрацюванню та вичитуванню більше часу, чіткіше окреслить роль і сенс кожного персонажа у творі, то в нього все вийде набагато краще.