на твір Світлани Фої "Цикута" в рамках марафону Тетяни Гищак.

Якщо чесно, давно хотіла його прочитати - привабила назва. Сократ був приречений випити чашу цикути - так виглядала смертна кара в Афінах, дівчата того часу мастили нею груди, щоб збільшити ( зустрічала таку інформацію, не знаю чи правдива). Тобто, назва доволі символічна.

Сюжет: Світ, в якому ангели, демони і проча нечисть - реальність, яка існує поряд з людьми, переплітається тісно і, тим не менш, ховається від очей більшості. В центрі  - історія двох сестер, які народились людьми, але з різних причин ( і різних здібностей) опинились в рядах цієї нечисті. Можна сказати, це історія образи, на задньому плані якої розгортається фантастично-містичний світ. А може, й навпаки - світ на передньому плані, а образа - за лаштунками.

Світ не ділиться на чорне й біле - ці полярні сили доволі подібні. І мають якусь ієрархію, і взагалі схожі на спецслужби. Враження, що вони присутні у людському світі, щоб годуватися, розглядають людей як ресурс, і переймаються в основному лише за те, щоб люди не викрили їх існування.

Що сподобалось: Специфіка існування Луізи-Одхан. Те, що беручи собі нове тіло, вона вживалася в нього, на повний час стаючи тою людиною, яку замінила. Це цікавий підхід, який майже ніким не використовується і він робить героїню більш глибокою.

Гарний візуальний ряд - отой рожевий диванчик серед трупів в колекторі - прям вау. Описи взагалі дуже  яскраві, особливо ритуалів і всяких моторошних речей.

Вірші

Потенціал: історія чи то пак, світ готові рости і розвиватися, багато про що є лише натяки.

Що не сподобалось:

Відсутність цілісності. Книга названа ім'ям однієї з сестер, але насправді обидві грають рівнозначну роль. І навіть Луїза-Одхан перетягує лідерство на себе в цьому плані. Емоційно в сестер якось не вживаєшся, недостатньо приділено часу, перебиває зовнішня тема СТС  і ССС. Про яких теж сказано недостатньо. Ці дві теми конкурують, а не доповнюють історію.

Детективна лінія. Коли протягом всього твору є певні загадки, що вирішуються в кінці. Тут таких багато. Але, як на мене за- багато. Мені всю дорогу муляло - яким чином дві рідні сестри - і одна демон, а інша відьма? Ну типу зовсім різні речі. Воно мені виглядало непродуманим, нелогічним аж до самого кінця. Тобто не сприймалося цікавою загадкою, а косяком. 

 Сисавиця - яскравий персонаж, з якого все починається - стає просто епізодом. Вона з одного боку дуже потужна, а з іншого - з нею легко впоралися. Якось ця тема з нею не розкрита - адже вона сприймається як щось древнє, що не приймає нічиєї сторони і водночас те, що хочуть зберегти, хоча воно всім шкодить. Вона потребує якоїсь більш значної ролі в історії, а її використали просто для бойовика. Для чого вона сестрам і як їх стосується - незрозуміло ( адже рятуванням світу вони теж не займаються, принаймні Луїза)

Історія з душею, якої насправді немає - цікавий хід. Але неясно, чим там могла допомогти Луїза, для чого було приносити жертву ( чим те кохання заважало Жоржу) і саме кохання описано епізодично і якось відірвано. І легко викреслено, ніби підставне.

Ну, от такі в мене враження. Багато цікавого, але мені не вкладається в схему, багато білих плям. Можливо, я просто "не вписалась" в історію, таке буває. Цікаво було б прочитати ще чийсь відгук.