— Чорт.
— Щось не так?
— Усе нормально.
Він відтягнув футболку біля грудей і потер тканину пальцями.
Його обличчя стало дивно невдоволеним.
— Це поліестер?
Я не одразу зрозуміла запитання.
— Що?
— Футболка. Вона з поліестеру?
Я подивилася на нього, потім на футболку, потім знову на нього.
— Ви серйозно зараз?
— Просто запитав.
— Вас знайшли побитим на вулиці без грошей, документів і пам'яті, а через дві години ви стоїте на моїй кухні й незадоволені складом футболки?
Він знову потер тканину.
Причому таким жестом, ніби вона його особисто образила.
— Незвична.
— Для кого?
Він замислився.
— Не знаю.
Оце вже було цікаво. Я поставила контейнер на стіл і підійшла ближче.
— Тобто власне ім'я ви не пам'ятаєте, де живете — не пам'ятаєте, ким працюєте — теж. Але організм пам'ятає, що поліестер — нижче вашої гідності?
Він глянув на мене з легкою усмішкою.
— Схоже на те.
— Ох і підозрілий ви безхатько.
— Я не безхатько.
— Згадали?

Безхатько у моєму ліжку