Нарешті Скай штовхнув важкі дубові двері й заніс мене до покоїв. Тут панував той самий біло-золотий мінімалізм — величезне ліжко, камін і панорамні вікна з видом на хмари. Король обережно опустив мене на підлогу.

Я утрималася на ногах, спираючись спиною на холодну стіну.

А далі пролунав тихий, глухий звук — Скай зачинив двері.

Він розвернувся, повільно зняв білосніжні рукавички й кинув на мене короткий, наказовий погляд:

— Знімай одяг.

Я застигла. Тіло напружилося, мов натягнута струна. Я не поворухнулася ні на міліметр.

Скай зробив крок у мій бік, його блакитні очі звузилися:

— Я знаю, що ти розумієш мене, — промовив він тихо, але вагомо. — Знімай. Не змушуй мене застосовувати силу.

У моїй голові миттєво спалахнули огидні слова охоронця Каспера, коли той брудними руками рвав на мені куртку: «Хіба у вас не було таких самих намірів щодо неї?!»

Лють гарячою хвилею завилила груди, затьмарюючи біль. Я тут не для того, щоб мною користувалися! В жодному зі світів!

Зберися, Аделі! Ігноруй цей бісовий біль!

Я злегка нахилила голову, відчуваючи, як затремтіли руки, і міцніше стиснула металевий ланцюг кайданів, який досі висів на моїх зап'ястях.

— Без бою навіть не сподівайся, — просичала я.

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

Полонянка короля Повітря