В новому розділі Мачуха для рідної доньки подій набирають обертів. Всіх запрошую до читання нового розділу та очікую на відгуки.

— Як ти посмів? — голос був тихий, але в ньому було щась таке, що лякало. — Як ти тільки міг так вчинити?!

— Що? — він навіть не встиг договорити, як Софія зі всієї сили вліпила йому ляпас, так що його голова сіпнулася вбік, а на щоці проступив червоний слід.

Він автоматично притис долоню до щоки, вдивляючись у жіночі очі, які здавалися божевільними, а  Софія тим часом не поспішала робити крок назад.

Її груди швидко здіймалися від важкого дихання, обличчя спотворила гримаса болю, а руки були стиснуті в кулаки так сильно, що нігті впивалися в шкіру майже до крові. Тільки вона цього не відчувала. Те, що вона дізналася сьогодні вранці, здавалося, позбавило її можливості щось відчувати.

— Ти з глузду з’їхала? — у чоловічому голосі звучали загрозливі нотки. Андрій ледь  не силою намагався відштовхнути Софію від себе.

— Я? Це ти мені говориш? — істерика, яку вона стримувала всю дорогу, підкочувала до горла огидним клубком. — Ти, який створив для рідної доньки фальшиву могилу її матері?

Андрій помітно зблід, відчуваючи, як чоло вкривається крапельками поту. Як вона дізналася? Яке вона взагалі мала право втручатися в його минуле і його життя тепер, коли сама без  жалю його колись знищила?

— Звідки ти... — зірвалося з вуст.

— Це не має зараз жодного значення, Дарчук! — відрізала Софія. — Головне, що це правда!

Вона тремтячими руками дістала з сумки теку і кинула її на стіл. Та відкрилася, і декілька білих листів разом із фото впали на підлогу, але  Андрій навіть не ворухнувся.

— Навіщо ти це зробив? Як ти посмів?

— Як я посмів? — голос зірвався на крик. — Як ти посміла спочатку втекти, а потім повернутися через декілька місяців і кинути її на мій поріг, немов кошеня? Тебе моя совість хвилює?! А де була твоя совість, коли ти втікала і навіть не обернулася?!

Кожне слово було немов удар батога. Софія похитнулася, але схопилася за край столу, щоб втриматися.

— Ти нічого не знаєш! Ти не знаєш, як вона плакала, тому що в неї немає матері! Ти не бачила її сліз. Для тебе власна донька стала непотребом, а я захищав її. Я не хотів, щоб вона страждала.  Так, я створив для неї образ матері-янгола. Чи я мав сказати, що вона проміняла її перший крок і перше слово на мішок із грішми і розкішне життя? Що вона побігла до багатшого дядечка, бо  я виявився селюком, із яким вона просто погралася, а потім викинула!

Андрій ніби насолоджувався тим, що міг нарешті висказати їй в обличчя,  Він не звертав уваги на жіночі сльози, на те, що вона намагалася заперечити. Зараз він був її катом і  вона отримувала сповна за те, що він пережив  сам.

— Але вона моя... Я її мати...

— Що?! — Андрій спочатку тихо, а потім все гучніше розсміявся, а  Софії від цього сміху навіть стало моторошно. — Мати?! Знаєш, в гінекології є один чудовий термін. Він називається сурогатне материнство, а ти і є та сама сурогатна мати. Тільки ти свого часу не отримала плату за свою роботу, але я   це легко можу виправити.

Це стало останньою краплею. Софія підлетіла до Андрія і почала бити його з усієї сили в груди. Вона хотіла, щоб йому було так само боляче, як їй всі ці роки.

Щоб він згорав і не міг врятуватися з вогню. Андрій перехопив тонкі зап’ястки, втримуючи, і зазирнув в жіночі очі в яких був невимовний біль.

Софія затамувала подих. Вона відчувала стукіт його серця, яке билося так само шалено, як і її власне. Андрій  тим часом не зводив погляду з її заплаканого обличчя, з губ, які тремтіли, і лякався того, що піднімалося в душі.

Раптовий стук у двері порушив напружену тишу. Михайло з текою в руках завмер на порозі, переводячи нерозуміючий погляд з Софії на Андрія, який все ще міцно стискав її руки.....