Ця книга почалася із запитання, яке я поставив собі на кухні пізно вночі над тарілкою млинців: а що, як найчесніша людина в королівстві Світла — не сяючий герой, а той, хто носить бочки?

Ісекай як жанр має одну непорушну умовність: головний герой потрапляє в новий світ і одразу стає найважливішою постаттю в ньому. Його чекають, його бояться, під його кроками ламаються сюжетні лінії, як сухі гілки. Мене ж завжди цікавило протилежне: а що, як головний герой — зовсім не той, на кого чекав цей світ? Що, як він просто прийшов, озирнувся й побачив, що вся велич цього королівства тримається на одній простій брехні — ніби хтось обов'язково мусить бути злом?

Тому в цій книзі немає вибранця долі. Є дракон, який просто хотів млинців. Є Героїня, яка свідомо опустила меч. Є вчителька, яка наважилася поставити запитання. Є писар, чиї протоколи не сходилися, поки нарешті не зійшлися. І є гобліни, які ведуть чесну бухгалтерію, орки, які вміють пам'ятати, та демони, які випікають гарячий хліб.

Я спеціально віддав найтепліші людські якості тим, кого звикли називати потворами, а найхолоднішу розрахункову логіку — тим, хто називає себе «Світлом». Не заради ефекту дешевого перевертня. Саме так і працює будь-яка імперія: вона малює себе сонцем, а тіні відкидає на тих, у кого все відбирає.

Зазначу одразу, чого в цій книзі немає: тут не буде «головного зла», яке можна просто вбити, аби все миттєво закінчилося. Зло тут — це система, а системи не мають шиї. Їх не перемагають мечем. Їх висвітлює правда, і ця правда в книзі має цілком конкретні обличчя: горнятко теплого молока, залишене в хатині, з якої щойно тікали; сухий лист із коротким словом «усунути»; цифра в скарбниці, яку хтось уперше наважився порахувати вголос. Я вірю, що такі дрібниці сильніші за будь-які армії. Армія виграє окремий бій. Горнятко молока змінює те, у що людина вірить — а віра тримається довше за будь-яку перехідну перемогу.

І ще одне. Головне запитання книги, якщо стиснути його до одного-єдиного рядка, звучить так: чим відрізняється добро від зла? Я багато років вважав, що відповідь надзвичайно складна. А вона виявилася простою, і вона вже є в тексті, у найважливішому місці: добро — це те, що береже життя. Зло — те, що його нищить. А все, що поміж ними — це лише питання того, хто сьогодні тримає слова і хто платить за них ціну. У моїй книзі це іноді робить дракон, іноді — гоблінятко з рогаткою, а іноді — бабуся з мискою каші. Це не спрощення. Це, здається, єдиний спосіб, у який добро взагалі маніфестується у світі: руками конкретної людини, яка сьогодні вирішила бути чимось більшим, ніж від неї вимагали.

Перший млинець завжди комом. Це закон. І вся ця книга — наш другий млинець.

Приємного читання. Чай буде о восьмій.