Вітаю, друзі!

Сьогодні я б хотів поговорити з вами про доволі особливу річ у житті кожного, а саме перший поцілунок. Стосунки моїх героїв Соула та Ері плавно підійшли до цього важливого моменту і я трохи задумвся. 

Перший поцілунок завжди чомусь запам’ятовується. Не завжди через те, що він був ідеальним. Частіше взагалі буває навпаки. Хтось нервує, хтось не знає, куди подіти руки, хтось потім ще пів дня прокручує все в голові й думає, чи не зробив якусь дурню, особливо перед сном.

Та мені здається, що якщо це поцілунок із тією людиною, то він усе одно стає особливим, незважаючи на те, яким був. Мабуть, тому що до нього завжди є оце дивне «ще ні». Погляди, випадкові дотики, моменти, коли вже майже, але хтось боїться перейти на новий рівень. І чим довше це триває, тим сильніше потім відчувається сам момент.

У «Душі янгола» саме це і трапилось. Після недорозумінь, хвилювань та місцями надуманих переживань герої зуміли відкрити свої почуття.  І мені дуже хотілося, щоб їх поцілунок не був просто сценою «ну от, нарешті поцілувалися», а щоб до нього вони реально доросли. Надіюсь, що у мене вдалося. 

Тепер вас чекатиме, що ж вони робитимуть далі, бо поцілуватися, то ще пів біди, а от рухатись далі уже буде веселіше. І можу гарантувати, що градус тільки зростатиме. 

А що ви думаєте, про перший поцілунок?