Всім привітик❤️ Новий розділ роману "Прокляття бабія" вже опубліковано...

Мої ноги самі роблять несміливий півкрок у напрямку тераси. На губах починає з'являтися боязка, але щира усмішка. Може, він справді мій шанс на щось нормальне, доросле і справжнє? Може, його слова про те, що він не боїться катастроф — це не просто красива фраза?

Але тут квіткова композиція зсувається, і я бачу співрозмовника Кирила. Точніше, співрозмовницю.

Поруч із ним, на сусідньому кріслі, сидить жінка. Ні, не жінка. Богиня. У неї ідеальне, блискуче темне волосся, укладене в бездоганну зачіску. На ній розкішна шовкова сукня смарагдового кольору, яка виглядає так, ніби коштує як три мої квартири. Вона витончено тримає ніжку кришталевого келиха тонкими пальцями з ідеальним манікюром. Жінка нахиляється до Кирила, щось тихо йому каже, і він сміється — тим самим глибоким, грудним сміхом, від якого в мене нещодавно тремтіли коліна за навісом на базі відпочинку.

Моя усмішка миттєво сповзає з обличчя, наче її стерли губкою. Я завмираю, прикипівши поглядом до цієї картини.Але найгірше відбувається наступної секунди.

З боку ігрової зони, дзвінко тупаючи сандаликами, до їхнього столика підбігає маленька дівчинка років чотирьох. На ній пишна біла сукенка, схожа на хмарку. Як гадаєте хто ця жінка з дитиною? І чи варто Майї ставити крапку?