... або наскільки глибокою може бути кроляча нора

Щось давно я тут нічого не писав. Тож сьогодні трохи про те, як я працюю над текстом. Хоча «працюю над текстом» іноді означає, що сам текст відкритий десь на задньому плані, а я тим часом з’ясовую щось зовсім інше.

Але потрібне. Принаймні, спочатку так здавалося.

Зазвичай усе починається з маленького питання. Треба дещо уточнити для глави, буквально на кілька хвилин. Знаходжу відповідь, у ній є ще один цікавий момент, за ним - наступний. І десь між «а як це працює?» та статтями про фактор фон Віллебранда чи взаємодію квантових частинок стає зрозуміло, що я знову поліз у кролячу нору.

Аліса хоча б бачила, за ким біжить. У мене іноді навіть кролика немає.

При цьому я не намагаюся заздалегідь вигадати весь світ до останньої піщинки. Він у мене значною мірою «рендериться» на вимогу. Є десь місто, у ньому живуть люди. Чи потрібна мені біографія кожного? Та ні, мені поки й головних персонажів вистачає.

Але раптом виникає питання: чому сьогодні немає одного з вартових?

Ну, припустімо, у його четвертої доньки помер тхір.

Чому саме тхір? Не знаю. Уже тхір.

Доньку звати Ліззі. Тхора - Беріньєтта. Вартовим нехай буде Джон. І от ще хвилину тому нікого з них не існувало, а тепер у Джона сімейні обставини, Ліззі сумує, а мені чомусь шкода Беріньєтту.

Це вигаданий приклад, якщо що - тхора в романі шукати не треба. Поки що.

Але приблизно так воно й працює. Іноді випадкове слово залишається випадковим. А іноді з нього виростає епізод чи ціла глава, якої ще вчора не було навіть у планах.

З персонажами це взагалі окрема історія. У кожного є власні документи, і вони не обмежуються описом зовнішності та кількома рисами характеру. Бо щойно починаєш розбиратися, ким людина була до початку роману, доводиться з’ясовувати, де вона жила, серед кого виросла, чого її вчили й що вона вважала звичайним.

Так біографія породжує опис культури. Культура - питання про історію та устрій суспільства. Десь поруч з’являються побут, технології й події, які начебто мали бути просто тлом.

Тобто, хотів краще зрозуміти одну людину, а тепер у тебе ще кілька сторінок про світ, з якого вона прийшла. І посилання на сторінки, яких поки немає, але вже наче треба.

Я раніше згадував, що для всього цього довелося підключити Obsidian. Ну от, це воно.

Причому знати про персонажа багато - не означає одразу розповісти все читачеві. Більшість цих матеріалів потрібна мені, щоб зрозуміти, чому він щось скаже, промовчить або взагалі відмовиться робити те, що було б дуже зручно для сюжету.

У такі моменти я більше спостерігаю та записую, ніж командую. Можу придумати, куди має піти сцена, а потім перечитати й подумати: нє, ця людина так не зробить. Доведеться шукати інший шлях.

До речі, про тих, хто має власну думку.

Адвена я тут уже показував, тож сьогодні - Іша. У «Завтра було давно» зараз опубліковано сім глав, і читачі вже мали нагоду трохи з нею познайомитися. А ось якою її бачу я:

За її зображенням теж стоять окремі документи, минуле й зв’язки зі світом. Але мені цікавіше, щоб у романі ви знайомилися з нею через те, як вона поводиться. Як допомагає, сердиться, сперечається. Що готова прийняти, а з чим миритися не збирається.

Розповісти про все це тут було б простіше. І, здається, значно менш цікаво.

Тож сьогодні - просто Іша. Без екскурсії її біографією та всіх прилеглих кролячих нір.

А мені, мабуть, час повернутися до відкритої глави. Я ж там тільки хотів дещо уточнити.