Я перевів погляд на Адель. Вона стояла поруч із Деймаром, хоча, здається, сама цього не помічала. Деймар теж. Його рука все ще лежала на її плечі. Це виглядало занадто природно, занадто впевнено. Я скривився.

— Забери руку.

Деймар повільно повернув голову.

— Повтори.

— Я сказав: забери руку.

— А я почув.

— Тоді в чому проблема?

— У твоєму тоні.

— Мій тон тебе дратує?

— Постійно.

— Чудово. Значить, я не втрачаю форму.

Адель заплющила очі.

— Господи...

Я подивився на неї.

— Ти щось сказала?

— Ні. Я просто подумала, що за останні десять хвилин моє життя остаточно перетворилося на якийсь дуже дивний серіал.

Потраплянка для трьох чудовиськ