Ну що… ми дійшли до кінця. ✨️❤️
Сьогодні на Букнет вийшли останній епілоги книги "ЗІГРІЙ МОЮ ТЕМРЯВУ".
Ця книга назавжди залишиться для мене особливою, адже саме вона стала моєю першою книгою на передплаті. Я дуже хвилювалася, коли тільки наважилася її відкрити, і навіть не уявляла, скільки емоцій подарує мені цей шлях.
А тепер історія Артура та Ксю завершена. ❤️
Я переживала разом із ними страх, біль, втрати, моменти відчаю, але найбільше хотіла подарувати їм те, заради чого вони боролися — своє щастя.

Дякую кожному, хто читав, купував передплату, підтримував книгу вподобайками, додавав її до бібліотеки та залишав коментарі. Ви зробили мою першу передплату незабутньою. ❤️
А тепер… зустрінемо останню сторінку разом. ✨

Уривок:

Океан шумить зовсім поруч, сонце повільно опускається за горизонт. Каталінка щось захоплено розповідає Артуру про те, як вони завтра будуватимуть найбільший замок із піску. Він слухає її так уважно, ніби це найважливіша розмова у його житті. І, мабуть, так воно і є.

Я кладу руку на живіт. Колись я думала, що щастя — це коли більше нічого не болить. Тепер ж знаю. Щастя — це коли тобі є кого любити. Коли тебе чекають удома. Коли маленькі босі ніжки тупотять коридором. Коли кохана людина сміється поруч. Коли попереду не страх, а майбутнє.

Я дивлюся на Артура, він одразу ловить мій погляд і усміхається.

— Що?

Я хитаю головою.

— Нічого.

Просто думаю про те, як дивно іноді складається життя. Ми зустрілися в темряві, а знайшли своє щастя біля океану. І тепер у нас попереду ще ціле життя. Цілий світ. І ще одне маленьке серце, яке зовсім скоро битиметься поруч із нашими.

До зустрічі у нових історіях! ❤️✨️