Сьогодні хочу розповісти одну історію, яка сталася багато років тому, але яка запам’яталася мені надовго, хоч спогади ці не надто приємні. Можливо, в когось теж так було.

Спогад цей пов’язаний зі шкільною бібліотекою, а якщо точніше — то бібліотекаркою, яка одним своїм словом ледь не відбила в мене всю любов до книг та читання.

Я майже закінчила другий клас і прийшла в бібліотеку, щоб здати підручники, коли помітила нову книгу казок, яка так і манила своєю яскравою обкладинкою. Я, звісно, не втрималася і відразу взяла цю книгу, щоб прочитати, але коли підійшла, щоб записати її у формуляр, то почула фразу, яка потім ще довго лунала в голові: «Така вже доросла, а досі казки читаєш. Тобі потрібно починати цікавитися більш серйозною літературою».

І сказано це було таким тоном і з таким виразом обличчя, що мені навіть стало соромно, що я взяла ту книгу до рук. Я не пам’ятаю, з яким обличчям покидала шкільну бібліотеку, але ту книжку я так і не відкрила і повернула назад того самого дня.

І мене тоді все не полишала думка: якщо я люблю читати казки, то, можливо, зі мною щось не так і мені дійсно час переходити до чогось більш серйозного? З того самого дня, якщо я  і відвідувала шкільну бібліотеку, то тільки для того, аби взяти книги, які були потрібні виключно для навчання, аби не почути знову докірливе: «Така доросла, а досі казки читаєш».

З тих пір минуло багато років, мої смаки в літературі змінилися, але сьогодні я все частіше задумуюся над тим, що в кожному жанрі є щось від тієї казки. Так, там немає принца на білому коні чи феї, яка помахом чарівної палички вирішить усі проблеми, але факт залишається фактом. Навіть той жіночий роман, це казка, де головний багатий герой стає принцом, вирішує проблеми принцеси, а в кінці, коли вони пройшли всі перепони, то веде її до вінця. Хіба ж це не так у більшості випадків?