А багато чого! Бо історія вже йде до фіналу. Залишилося всього два розділи. І я дуже сподіваюся добити їх до кінця дня)))

Здається, Артему не сподобалось, що Влад цілував Алісу)))

Наступної миті його кулак врізався мені в щелепу. Удар був несподіваним і досить сильним, голова різко сіпнулася вбік, а в щелепі спалахнув гострий біль. За моєю спиною одразу пролунав зляканий крик Аліси:

— Ти що робиш, ідіоте?! Залиш Влада у спокої!

Артем навіть не повернув до неї голови, настільки його захопила лють, і знову замахнувся, але цього разу я встиг перехопити його руку. Я стиснув його зап’ясток і відвів руку вбік, намагаючись не врізати йому у відповідь. Хоча бажання таке мене й переповнювало.

— Та заспокойся ти!

— Я вважав тебе другом, а ти!.. — кричав Артем, а я тільки сильніше стиснув зуби, бо чудово розумів, що зараз будь-яка спроба говорити спокійно вимагала від мене значно більше терпіння, ніж зазвичай.

— Що — я? Моє особисте життя тебе не стосується.

— Але вона моя сестра! — не заспокоювався він.

Але врешті-решт Артем прийняв їх стосунки. А Персик як завжди — до м'яса тягнеться, бешкетник рудий))) Картинка трохи не така, як в тексті, але з Джеміні сперечатися — лише настрій собі псувати.

— Гей, бешкетнику, ти що робиш? — Влад підхопив Персика під пузико і посадив собі на коліна.

Персик обурливо нявкнув і потягнувся лапою до тарілки, на якій лежав шматок м’яса.

— Він хоче в тебе м’яско вкрасти, — розсміялася я.

— Знову? — Влад демонстративно зітхнув. — Він мене об’їдає. Чого він з твоєї тарілки не їсть?

— Бо в тебе більший шматок.

Влад знову зітхнув, відрізав шматочок м’яса і дав його Персику. Кіт зістрибнув на підлогу і почав з апетитом наминати частування.

— Добре, що вино більше на мене не розливає.

— Тобі ж сподобалося, як я його на тобі витирала, — грайливо підморгнула, зовсім забувши про брата за столом.

Артем окинув нас обох таким поглядом, що ми з Владом не стрималися і розсміялися. Артем вперто стискав губи й супився, але врешті-решт теж приєднався до нас. Більше він на нас не ображався.

А потім сталася зустріч з Мариною, яка повідомила дуже несподівану новину...

Марина ледь помітно скривилася, а потім сказала:

— Він награється і кине тебе. А в нас сім’я.

Я насторожилася, бо в її словах прозвучало щось таке, чого я зовсім не очікувала. Я пильно подивилася на неї, намагаючись зрозуміти, що саме вона має на увазі, і перепитала:

— Яка ще сім’я? Ви не одружені.

Марина відповіла так спокійно, ніби говорила про погоду:

— Я вагітна.

Від цих слів у мене все попливло перед очима. Здавалося, навколишній світ на мить втратив чіткість, звуки віддалилися, а земля під ногами стала якоюсь ненадійною. Я відчула, як до очей миттєво підступили сльози, і лише дивом змогла їх стримати. У грудях стало важко, наче хтось різко стиснув їх зсередини, а всі ті прекрасні думки про майбутнє, якими я ще кілька хвилин тому ділилася з Інною, раптом розлетілися на уламки. Я не знала, навіщо Марина прийшла саме до мене і чи говорила вона взагалі правду, але сама можливість того, що Влад може стати батьком її дитини, була настільки болючою, що я ледве могла дихати.

З розбитим серцем Аліса втекла до батьків, але Влад приїхав за нею, ще й букетик гарний привіз. 

Зайшовши до кімнати, я одразу побачила на тумбочці букет, який приніс Влад. Він був неймовірно милим, в ніжних рожевих відтінках, і складався з гортензії, еустоми й астільби. Від одного погляду на цей букет у мене мимоволі з’явилася усмішка. Я навіть на мить забула, що серджуся на Влада, але швидко нагадала собі про причину, через яку втекла сюди, і змусила себе не розтікатися калюжкою через кілька красивих квітів. Хоча, треба було визнати, букет він вибрав чудовий.

Читати: "Шалена для архітектора" 

Мої соцмережі: ТікТок та Інстаграм