ОНОВЛЕННЯ ІСТОРІЇ "СОЛОДКА НЕНАВИСТЬ" ВЖЕ НА САЙТІ.

В вівторок книга буде завершена і її ціна збільшиться.

Не встигла навіть сісти на ліжко, як двері різко відчинились. Я аж підскочила. На порозі стояв Корсун і він був такий злий, що мені дійсно стало страшно. В його очах буквально палала лють. Наче він зараз мене розірве...
- Ти що собі дозволяєш? - я зробила крок назад.
- Що сталося?
- Ти ще питаєш? - гарчить наче якийсь демон. Він зробив кілька кроків до мене і я втислась в стіну. - Якого біса ти без дозволу забрала мою доньку з будинку? Ти взагалі розумієш, що робиш? А якби щось сталось? В мене купа ворогів. Якого біса мене не попередила і не взяла з собою охоронця? - і тут вже розізлилась я. Ненавиджу коли на мене кричать. Особливо, якщо нічого страшного не сталось. Ну так, я забрала Софію без дозволу, не подумала, але ж все добре.
- А ви розумієте що вашій доньці потрібні діти! Потрібні друзі! Потрібно спілкуватися, а не сидіти в чотирьох стінах!
- Це не тобі вирішувати! - нависає наді мною як чорна грозова хмара. Та мене теж вже не спинити.
- А кому? Вам? Ви ж цілими днями на роботі А дитина сумує! Вона хоче гуляти! Хоче сміятись, дружити, веселитись. І ніхто ж не знає, що це Софія Корсун. Можливо вона моя донька! Ми просто погуляли! Просто побули серед дітей! Нічого страшного не сталося! Сьогодні Софія гарно розважилась. Вона щаслива і саме це має вас хвилювати. - він важко дихає і дивиться на мене так, ніби зараз вибухне разом з цією кімнатою. А потім раптом різко розвертається і виходить. Кладу руку на груди щоб заспокоїти своє серце. Божечки! Та він же ненормальний. Ні. Він скажений! Я тільки видихнула, як двері знов відчинились і Корсун швидким кроком підійшов до мене. Я завмерла а він різко притягнув мене до себе і накрив мої губи своїми. Це був не просто поцілунок... Це було якесь божевілля. Він стискав мою талію, ковзав долонями по спині, занурював їх в моє волосся, поки його наполегливий язик господарював в моєму роті. Я навіть не встигла зрозуміти як почала йому відповідати. Тіло обдало жаром а серце бухнуло вниз живота. Мабуть Корсун якийсь чаклун. Інакше як пояснити те, що я зараз відчуваю? Таких феєрверків під час поцілунку в мене ще не було ніколи.

- Чому я не можу з тобою впоратись, дівчисько? - хрипить в губи відірвавшись від мене.

- Тому що я завжди маю рацію. - ми посміхнулись.

- Ти хоч колись можеш промовчати? - киваю.

- Тільки тоді, коли ви мене цілуєте.

ГАРНОГО МИРНОГО ДНЯ!