Різко припинивши схлипи, я нічого не відповідаю, тільки сильніше стискаю подушку. Може Орест подумає, що я сплю і піде. Але чоловік відчиняє двері ширше, не чекаючи мого запрошення, заходить у кімнату. Він повільно опускається на ліжко, та лягає на бік, так, що між нашими обличчями залишається тільки подушка, яка приховує мою слабкість. Від чоловіка пахне свіжістю після душу, але він не заходив сюди.

— Мені, справді шкода, що з перших днів усе так виходить. — Він торкається подушки. — Прибереш її?

Не хотячи, все ж вирішую відкрити себе, тому відкидаю подушку, але продовжую ховати своє обличчя. Чоловік веде далі:

— Мені також страшно не впоратися з цим, — неначе читаючи мої думки, розтинає своїм голосом тишу Орест, — і ще більше мені соромно, що я втягую тебе у це все.

Нова глава  книги «Гра в подружжя» уже доступна для читання!

Біжіть читати та діліться враженнями в коментарях ✨

Щоб побачити більше візуалу заглядайте у мій  Instagram.