Чоловік повільно присів напроти. Я надто добре знала, на що здатна його магія. Це був маг із рисами обличчя прекрасного бога та силою самої смерті.

— Хто ти? — запитав він.

Я мовчала, зберігаючи кам'яний вираз обличчя.

— Ти мене розумієш?

Дивне запитання, але я не подала жодного знаку. Лише повільно й зухвало розглядала його.

Він простягнув руку й торкнувся мого підборіддя. Я різко відвернулася, аж кайдани гучно дзенькнули.

— Чому ти не вбив мене одразу? — запитала я прямо, але блондинчик лише ледь помітно нахмурився.

Звісно, він не розумів ані слова.

— Краще б ти свого короля покликав, — продовжила я з отруйною посмішкою. — Чи у нього кишка виявилася затонка особисто прийти?

Для нього мої слова звучали як чужоземний набір звуків.

— Цікаво… — він розплився в легкій, небезпечній посмішці. — Я не розумію тебе, але не певен, що ти не розумієш мене…

Оновлення уже в ваших бібліотеках:

Полонянка короля Повітря

✨Викладка: понеділок-субота о 00:00✨

Неділя — вихідний.