Із «Трактату про Меч, Обов'язок та Кров»
Майстер Ґотфрід із Ґрейфенберґа, року 1342

«...Абовем сила, нам дана, не є дарунком для тіхи, а тягарем для випробування духу. Той з братів, хто зводить лезо ради втіхи своєї чи жадоби хижої, перестає бути захисником і стає гіршим за потвору, яку покликаний нищити. Не вільно обдарованому сивати смерть для радості, бо сліпа лють отруює саму суть нашого ремесла.

Якщо ж знайдеться серед нас той, хто сплямить ім'я відьмака і проллє кров невинну задля забави, доля його одна — впасти від меча брата свого. Такий порушник вириває себе з колавства і підлягає винищенню без жалю й милосердя.

Кат, якому доручено здійснити цю кару, не просто відбирає життя. Він мусить і зобов'язаний повернути кривднику весь біль, що той завдав жертвам своїм. Скільки страждань і стогону посіяно було порушником — стільки ж мук, стократно помножених, має відчути його власна плоть перед тим, як згасне останній подих. Рівновага крові має бути відновлена сповна.

Знайте ж і те: якщо відьмак дізнається про злочин брата свого, матиме змогу й силу підняти руку та скарати потвору, але здригнеться або змовчить через слабкість чи хибну жалість — доля його вирішена. На вищому Суді він постане як співучасник. І розділить він кару та муки кривдника до краплі, навіть якщо все решту життя свого прожив у чистоті, праведності та бездоганному служінні».