Коли персонаж перестає слухатися автора 

Є персонажі, яких створюєш за планом.

Продумуєш характер, поведінку, реакції. Знаєш, навіщо він потрібен сюжету і яку роль має виконати.

А потім починаєш писати…

і десь дорогою ця зараза вирішує, що план був рекомендацією, а не правилом ?

У мене зараз саме такі стосунки з героями «Прихованих».

Особливо з одним.

Не показуватиму пальцем на Люціана Вейла.
Він і без того надто задоволений собою. 

І знаєте, що цікаво?

Іноді персонаж, який у голові автора був одним, у процесі стає набагато складнішим. З’являються реакції, яких ти не планувала. Репліки, яких не було в чернетці. Вчинки, після яких доводиться сидіти й думати:

«Добре. І що мені тепер із тобою робити?»

Але саме тоді я починаю його любити.

Бо він уже не виконує функцію в сюжеті.

Він живе в ньому.

Тому сьогодні питання до авторів:

Хто з ваших персонажів найбільше відхилився від початкового задуму? І ким ви планували його зробити спочатку?

А до читачів — трохи інше:

Бувало, що другорядний персонаж раптом закохував вас у себе сильніше за головного? ?

Розповідайте. Мені вже цікаво почитати ваші історії ??

Каріна Швецова | «Приховані»