Друга книга циклу "ДИКІ ЗЕМЛІ"

Анотація:

Карада, донька дипломата, впевнена, що знайшла в горах справжнього дикого дракона, і тепер має намір його приручити. Принц Раян, який через певні обставини не може набути людської подоби, змушений підігрувати цій «дрібній», прикидаючись нерозумним звіром.

Спочатку для хлопця це була лише цікава гра, що мала закінчитися легким зізнанням. Проте реальність втрутилася в його плани: батько відправляє принца на навчання до Академії дружньої держави, де вони знову зустрічаються.

Та схоже, жарт зайшов надто далеко… Між «приборкувачкою» та її «диким» спалахує Істинний зв’язок. Тепер перед ними складний вибір: принц боїться зізнатися в обмані, побоюючись назавжди втратити довіру, а Карада — не готова пробачити таку зухвалу брехню.

#складні відносини
#жорстокий світ драконів

дракони+

від кохання до ненависті

психологічна напруга

Рандомні уривки:

Уривок 1:

"Серед ночі прокидаюся від шуму крил і гарчання Кая. Як же він мені набрид! 
— Р-р-раяне! Чому ти не зупинився, коли я наказав?! — наставник лютує, як тисяча бойових драконів. 
— І вам доброї ночі. 
— Відійдемо! 
— Хвилинку, — недбало кидаю своєму наглядачеві та звертаюся до супровідників: — Хлопці, ось їжа, дрова. Вечеряйте та відпочивайте. Я вже поїв. І цьому, — киваю в бік Кая, — залиште.
Від моєї нахабності «друзі» злегка шоковані. Більше я нічого додати не встигаю — Кай у частковому обороті банально хапає мене за комір і тягне трохи далі від багаття. 
— Що ти собі дозволяєш, гаденя?! — шипить на мене та трусить за комір, наче драконча, яке нашкодило.
Я також переходжу в частковий оборот і вискалююся у відповідь. Досить легко вириваюся з його захвату, відскакую вбік і гарчу:

— Не лізь до мене! Мені начхати, що ти батько Ксі! Ти мені ніхто, і своїм наставником я тебе не визнаю!
— Раяне, припини чинити опір. Твій батько вибрав мене твоїм наставником.
— І…? 
— В сенсі? — не розуміє Кай. 
— Що від мене вимагається? 
— Як мінімум — слухатися. 
— Ти мене не змусиш! — ричу та кидаюся на нього.
Отямлююся вже біля багаття. Не можу навіть поворухнутися — цей гад прив’язав мене до дерева! Руки стягнуті мотузками за спиною, тож обернутися немає жодної можливості.
Ричу та клацаю зубами, але Кай мене ігнорує, а призначені батьком «друзі» сидять біля вогню та намагаються не дивитися в мій бік. Прикро ледь не до сліз. Злість переповнює мене, але здаватися я не збираюся. Поки що зроблю так само як і завжди: вдам, що змирився, та чекатиму на продовження «банкету»."

Уривок 2:

"Мої зуби вже встромилися в перетинку, та я відчуваю смак власної крові. Ще зовсім трохи стиснути — і почую хрускіт кістки. Заплющую очі, готуючись зробити останній крок до того, щоби позбавити себе неба назавжди.
— Припини!! Звільніть його негайно! — наказує батько своїм сторожам. — Каю, розбирайся з принцом тут сам. Я вже втомився від його витівок. Я відлітаю додому.
Він іде, навіть не озирнувшись.
Кай та супровідники заходять у камеру та звільняють мене. Наставник обережно бере моє крило, з якого вже майже перестала текти кров, і промацує кістки, перевіряючи, чи не пошкодив я їх собі. Хлопці оточують мене й лягають поряд. У підземеллі досить холодно, тому я підіймаю крила, пропонуючи їм влаштуватися під боком, у теплі. Та прикриваю їх.
Здається, у мене щойно з’явилися друзі…
Вранці, ледве прокинувшись, один із близнюків ставить запитання, яке, мабуть, мучить усіх: 
— Слухай, принце, а ти справді б того… ну, крило відгриз би собі?
«Так, Роксі…»
— Ее… а ти нас розрізняти почав? — дивується той.
«Та я вас взагалі ніколи не плутав… так, приколювався. Стоп, а ви мене чуєте чи що?»
— Так, відучора, — підтверджує Деян.
— Ти це, тільки вранці, коли будеш того… контролюй свої думки, будь ласка! Бо мені й брата вистачає, — сміється Соко.
— А чого це, тебе мій ритм не влаштовує? — шипить на брата Роксі.
— Не влаштовує! Повільно дуже!
«Недоумки!» — беззлобно гарчу на своїх нових друзів."

Уривок 3:

"Може, я і молодий та дурний, але все ж таки золотий і впертий! Мені дедалі більше подобається ідея викрасти Караду. Навіть попри всі можливі наслідки. Ні, стоп! Чому ж викрасти? Ми все ще чоловік і дружина, і я маю певні права. Принаймні на території Королівства. Поки я не промовив слів обряду, що розриває наш зв’язок, і поки на пальці Каради моя родова каблучка — вона моя дружина!
У голові назріває план, але зараз важливо, щоб ніхто з мого супроводу не вліз невчасно в мої думки. Поки я не наодинці із собою, треба змусити себе думати про щось нейтральне… Ну, ось хоча б про їжу. До речі, он вона — бігає та рохкає! Уже збираюся пікірувати та підхопити гладенького кабанчика, але в останню мить зупиняюся, ледь не врізавшись у скелю.
Мій «кабанчик» виявляється… вагітною самицею! Здається, апетит миттєво зникає. М’яса я сьогодні точно вже не хочу.
Лечу далі, більше не намагаючись полювати. Вагітна… Як там Карада й наш малюк? Усі думки тепер лише про неї. Повертаюся до екіпажу та весь день намотую навколо нього кола. Карада так близько, що я відчуваю і її, і драконицю, яка скиглить і проситься назовні.
«Потерпи, мила, скоро ми будемо разом!» — кажу їй, та дракониця відгукується в моїй голові тихим муркотінням. Я вдихаю запах коханої жінки та, щоб утримати себе в межах, з риком злітаю в небо. Вище, швидше, якомога далі звідси. Інакше я за себе не ручаюся!"