Емілі повільно показала рукою на дерева праворуч від дороги.

— Дивись.

Артур підійшов ближче.

— Що?

— Це ті самі дерева.

Він насупився.

— Які саме?

— Оці. І он та галявина. Ми вже проходили повз них декілька сотень метрів тому.

Артур уважно подивився на ліс. Спочатку намагався знайти якесь пояснення, але чим довше вдивлявся, тим сильніше змінювалося його обличчя.

Він теж упізнав галявину.

Те саме криве дерево біля краю дороги. Та сама велика кам'яна брила, наполовину вкрита мохом. Навіть зламану гілку, що стирчала над стежкою, він уже бачив.

Емілі нервово озирнулася назад.

— Ми знову повернулися?

Артур швидко взяв її за руку.

— Емілі, краще не озирайся.

— Але…

— Не озирайся, — повторив він уже твердіше. — Просто йди.

Вона подивилася на нього.

— Ти знаєш, що відбувається?

— Ні. Але якщо ця петля працює так само, як раніше, тоді нам краще не зупинятися.

Артур стиснув її руку й повів далі.

Зачарована крамниця 

Телеграм канал:

Новинки від Адель