Він уже давно визначився, хто для нього справжня королева ♥

А от сама демониця ніколи не була надто щедрою на слова, коли йшлося про почуття. Зате своїх ангелів вона захищає без зайвих роздумів. Навіть якщо цього разу довелося прийняти удар на себе… 

— Ти помреш, якщо залишишся…

— І це буде не дарма. Я не дам їй тебе мучити! — голосніше відповів Рафаельйон.

Він перевів погляд на Ліліт, яка, схиливши голову набік, із неприхованим зацікавленням спостерігала за ними.

— Гаразд, крихітко. Залишимо цього хлопчика, якщо будеш слухняною, — погодилася королева, і в її очах промайнув азарт.

Вона вже подумки смакувала нову забаву, адже занепалий міг стати напрочуд зручним важелем впливу на демоницю.

— Мою долю може вирішувати тільки моя господиня! — незвично загарчав Рафаельйон.

Ліліт на мить вирішила, що їй почулося. Але лютий блиск в очах ангела й те, як обережно він тримав демоницю, не відступаючи навіть перед загрозою смерті, змусили королеву ледь не розсміятися.

— Господиня? — перепитала вона. — То вона твоя королева?

— Так. Єдина, — з гордістю підтвердив ангел.

— Замовкни! — демониця смикнула його за комір. — Просто мовчи.

Ліліт відвела погляд і знову оглянула тронну залу, приховуючи усмішку.

— І скільки вас тут ще таких покірних?

— Армія! Вони розчавлять твоїх потвор одним помахом крил! — запевнив Рафаельйон, не зважаючи ні на шипіння демониці, ні на її пальці, які дедалі сильніше стискали його комір, уже перетворюючи його на зашморг.

— Армія?.. — протягнула Ліліт із легкою насмішкою.

♥ Luxuria. Останній гріх ♥