Вітаю, мої любі читачі!

Спочатку нагадаю, що це моя книга, КОЛИ ПРИХОДИТЬ ТУМАН, яка бере участь у конкурсі “Дуже дивні справи” на Букнет. Все-таки я вважаю, що це конкурс жахів, тому і пишу жахи. Знаю, що жанр непопулярний тут, і, швидше всього, я взагалі не зможу виконати умови конкурсу, але це буде для мене цікавий досвід, для автора це вже величезний плюс.

Якщо хтось думає, що писати жахи легко, то дуже помиляється. Так само, як важко писати хороший гумор, важко писати й страшні історії, особливо те, що я називаю “справжніми жахами”. Адже недостатньо просто вигадати щось страшне. Треба змусити читача повірити в те, що відбувається, тобто, щоб вони відчули страх, тривогу, огиду, напруження... А для цього іноді доводиться дуже детально описувати жахливі та неприємні речі, страшні деталі… Я вам чесно скажу, що пишу свою книгу КОЛИ ПРИХОДИТЬ ТУМАН тільки вдень. Бо вночі страшно)) Хоча нам, українцям, вже нічого не страшно))

Дякую, що читаєте мою книгу. Розумію, що на платформі в жанрі жахів та містики читачів не так багато, але вже маю гурт читачів, з якими ми переживаємо всі перипетії та пригоди Ганни та Максима. І разом нам не так страшно)))

Що ж, хороші жахи — це не просто кров, мертвяки, зомбі чи ще якісь страшні істоти, а насамперед все-таки це саме атмосфера, напруга і той особливий страх, який ми переживаємо разом з героями.

✨✨✨✨✨✨✨

Даю вам зараз уривок з книги і запрошую читати. Жахи, детектив, містика, у цій книзі є все.

Але ніхто з читачів ще не здогадався, що ж там коїться в провінційному містечку Яблуневому. Це мене дуже радує. Значить, інтригу я тримаю гарно))

Чи ви здогадалися?

✨✨✨✨✨✨✨✨

А ось вам уривок. Нервовим не читати!

Фігура незнайомця нерухомо застигла у темряві, повернувшись до них спиною, але як тільки світло впало на неї, постать повільно почала обертатися. Ганна страшенно перелякалась, але, наче у якомусь трансі, не могла відірвати погляду від гидкої та кошмарної істоти перед ними. Знайомої істоти. Чорт, це був Віктор! Точніше те, що від нього залишилося.

Його колись охайний костюм перетворився на брудний та вицвілий одяг, порваний і покритий якимись підозрілими плямами й цвіллю. Шкіра на обличчі, зотліла і сіро-землистого відтінку, обтягнула череп чоловіка зморшкуватими брижами, і його голова нині була схожа на картоплю, що пролежала в льосі кілька років. На місці правого ока зяяла чорна порожня очниця, з якої сочилася липка темна рідина, ліве ж було затягнуте жовтим опуклим більмом, схожим на гнійник, і воно ще й ворушилося.

Але найстрашнішим було інше. Від ноги Віктора до напівзруйнованої стійки рецепції тягнувся товстий іржавий ланцюг. Жахливий нічний адміністратор був прикутий до свого місця на рецепції товстим ланцюгом, наче пес! Він обернувся, ланцюг глухо заторохтів-задзвенів, і Ганна подумала, що схожий звук, отаке дзенькання, вони з Максимом чули щойно в тумані. Але ланцюг Віктора був не дуже довгий, і він не міг підійти до них ближче. Цей живий мрець чи хто він там був, нині був схожим на своєму припоні на собаку, якого господар залишив тут сторожити невідомо що.

Чорні губи цієї істоти зненацька розтягнулися в жахливій усмішці-оскалі, оголюючи жовті й криві зуби.

— Ласкаво просимо до готелю «Північ», — раптом заговорив Віктор, деформуючи слова, бо його рот, заповнений чорнотою, не міг правильно вимовити деякі звуки, і саме цей глухий та моторошний голос вирвав дівчину з заціпеніння…

Дякую за підтримку ❤️ 

Ваша Ванда Трезор ❤️