Друзі,

Що буде, якщо звести джентльмена, якому розбили серце та леді, яка втратила репутацію? Правильно. Обоє не поспішатимуть. І попри шалену пристрасть та непорозуміння у кабінеті, їм знадобився час, аби наважитися на поцілунок. І цього разу це буде справжній поцілунок!

Зараз я хочу поділитися з вами коротеньким спойлером з наступної глави:

– Хеберфорд стане щасливішим без мене. Ніхто не сумуватиме, якщо я зникну.

Алекс різко зупинився. Відчув, як серце важко вдарилося об ребра. За частку секунди в голові промайнули десятки образів. Діти, які більше не сперечаються за увагу гувернантки. Мама, що втратила близьку подругу. Батько, який жартує з Іді частіше, ніж із будь-ким іншим. Недільні служби без блакитноокої жінки на лаві біля проходу.

Але найбільше його боліло не це. Бо у його минулому міс Саттон було не так уже й багато. Його ранило усвідомлення того, що якщо Іді зникне, її не буде в його майбутньому.

Вона зробила ще кілька кроків, перш ніж зрозуміла, що він більше не йде поруч. Обернулася.

– Алексе?

Він ледь не задихнувся від того болю. А потім сказав те, чого зовсім не планував говорити.

– Я не хочу, щоб ви зникали.

Після цих слів запала тиша. Здавалося, навіть вітер завмер. І лише паморозь, ніби тонке білосніжне покривало, огортала квіти, листки та гілля. Іді дивилася на нього печально й змучено. Господи... Вона, мабуть, давно заборонила собі сподіватися!

Алекс зробив крок до неї. Повільний, обережний, тихий. Наче ступав не по доріжці, а по тонкій кризі. Він боявся провалитися. Йому було страшно, що Іді піде під воду. Але все одно йшов уперед. Зупинившись поруч, ніжно взяв її обличчя в долоні. Зігрів холодні щоки теплом своїх рук. Притиснувся чолом до її чола.

І зачекав. Дав їй вибір.

Іді поклала руку йому на груди. На мить Алекс злякався, що вона відштовхне його. Але вона лише стиснула пальцями лацкан його сюртука, заплющила очі.

І він поцілував її. Не з тим шаленством, з яким накинувся на неї у кабінеті. А скромно, несміливо, так, як цілувала вона його. Перевів руку з щоки й занурив пальці у волосся. Боже! Її локони, завжди зав’язані у тугий пучок, на дотик були ніби шовк. Він серцем відчував стукіт її серця. Навколо гілля дерев та стебла квітів тріщали від паморозі. А їм було так тепло разом.

Алекс пригорнув Іді ще ближче. Хотів не лише зігрітися. Бажав згоріти разом з нею. Торкався її губ своїми вустами, слабко потягував їх, несильно покусував. Коли попестив язиком її рот, вона розірвала поцілунок.

– Я не знаю, як відповісти. Не знаю, як зробити тобі приємно, – зізналася.

– Тобі подобається те, що я роблю? – погладив пальчиками її обличчя, торкаючись вигину брів та скронь.

– Так, – зітхнула.

– Мені цього досить.

Дякую усім, хто читає мій історичний любовний роман «Коли тане паморозь». Сподіваюся, він вам подобається))