— Якщо з тобою щось станеться, то королівство в той самий день втратить і короля, і королеву. Бо я відмовляюся існувати у світі без тебе! Заради чого ми все це пережили?! Заради чого були всі ці бісові таємниці, недомовки, страхи й біль, через які ми продиралися крок за кроком?! Ми стільки всього подолали не для того, щоб ти зараз просто згорів у цій темряві один! Якщо це пекло забере тебе — я піду туди слідом. Якщо ти стрибнув, то і стрибну, бо ти заради мене вже це зробив. Я не хочу знову збирати себе по шматочках. Тож навіть не сподівайся — я нікуди звідси не піду!

Девіан потемнів. Його обличчя перетворилося на кам'яну маску, а в очах спалахнула небезпечна, королівська владність.

— Не змушуй мене наказувати, — карбував він кожне слово.

— Якщо ти це зробиш, я знайду можливість обійти наказ!

— Я твій король! — загримів Девіан так, що гірські скелі навколо затрусилися, а повітря навколо нас здригнулося від спалаху його магії.

Усередині мене щось тихо, із тріском зламалося. Увесь запал раптово згас, залишивши лише холодну, гірку порожнечу.

Я повільно відступила на крок і подивилася на нього так, наче бачила перед собою чужинця.

— Пробачте, ваша величносте, — мій голос прозвучав тихо, але виразно й мертво. — Я гадала, що ви просто... Девіан.

І саме в цю мить я побачила це.

Зі зловісно тихого розлому позаду нього вирвалися перші сірі щупальця матерії. Вони були ледь помітні, але я їх відчула. 

— Я наказую тобі…

Новий розділ уже в ваших бібліотеках:

Академія для небажаної королеви

P.s. Вже зовсім скоро буде фінал в їх історії, але на цьому всесвіт чотирьох стихій не закінчиться).