Давно не розмішувала візуалів до   Там, де закінчуються правила 

Взуал та уривок до 33 розділу

Максим відкрив коробочку. На подушечці в світлі вікон будинку заіскрилося тонке кільце з білого золота, прикрашене одним бездоганним, чистим діамантом — міцним і прозорим.

​— Я не вмію грати в романтику, Ковальчук, — заговорив він, і його вилиці знову напружилися від прихованого хвилювання. — І пропонувати тобі акції компанії як заставу теж не буду. Але якщо ти зараз скажеш, що твій зворотний відлік змушує тебе зібрати валізи — я просто закрию ці ворота й не випущу тебе з цього лісу. Ти моя, Марто. За договором чи без нього. Ти стала серцем цього місця. Будь моєю дружиною. Справжньою.

І як без продовження. Анонс розділу 35.2. Цей розділ написаний і опублікую завтра, а сьогодні уривок та взуал. Приємного читання.

З кухні дійсно долинув знайомий, голосний шурхіт лап Барона, який, судячи зі звуку, знову намагався скинути зі столу якийсь забутий олівець, а за ним — довге, рване дитяче позіхання. Поліна прокинулася.

​Вона вийшла на терасу в своїй улюбленій піжамі з кумедними зеленими динозаврами, тягнучи за собою важку ковдру прямо по підлозі й міцно тримаючи свого плюшевого ведмедя Маршала. Рудий Барон гордо шествував попереду неї, наче особистий охоронець королівської особи, час від часу невдоволено озираючись на Марту й Максима.

​Дівчинка зупинилася біля самих скляних дверей, примруживши очі від яскравого ранкового сонця, яке нарешті повністю розігнало залишки нічного туману, і здивовано подивилася на батька, на колінах якого зручно вмостилася Марта.

​— Ого, — сонно, трохи хрипко промовила Поліна, потираючи вільним кулачком праве око. — А ви що, помирилися? Ви більше не будете сперечатися про папери на кухні?