— Кирило не зашкодив тобі? — Гаврило торкається моїх холодних рук, а тоді з розумінням киває і починає їх розтирати між своїми долонями.

— Я лише вдарилася головою і налякалася. — Мені геть не хочеться більше згадувати про цей інцидент. Кирило ще своє отримає. Буде гнити у тюрмі й тепер лише мріяти про хокей. Треба бути справжнім ідіотом, щоб в один момент поставити хрест на своїй карʼєрі.

— Ти більше його не побачиш. Обіцяю. — Коли мені стає тепліше, Гаврило зістрибує з гойдалки й починає її розхитувати. Я міцно стискаю мотузки, махаючи ногами. Зорі стають все ближче, а земля — все далі. Таке враження, що я от-от злечу, мов та пташка.

— Чому ти ліг під шайбу? — запитую я, раз вже у нас вечір зізнань. Ще одна зірка падає і цього разу я просто милуюся нею. Не потрібно загадувати бажання, коли поруч зі мною є Гаврило. Життя з ним — це немов казка в якій всі мрії одна за одною втілюються в реальність.

— Бо тренер сказав, що відпустить мене раніше в Одесу, якщо команда переможе. — Я різко гальмую ногами, здіймаючи шар пилюки вгору. Гаврило притягує мене до себе за мотузки. Я відхиляю голову назад і дивлюся в його карі очі. Це ж не черговий дурний жарт?

— Тобто, ти зробив це заради мене? — Він огортає моє лице долонями й цілує в лоба.

— Так, але я більше не буду відповідати на твої підступні питання, Лотос. Достатньо з тебе інформації на сьогодні. — Він хоче завершити цю розмову й втекти до машини, але я починаю його лоскотати. Він теж не промах. Знаходить моє слабке місце на животі і я вже хихочу так, що навіть світлячки всі від страху повтікали.

Це продовження книги "Кохання в овертаймі". Якщо зацікавив уривок, то запрошую до прочитання роману за посиланням.