тому відкриваюся вам. Іноді здається, що роздягаюся. Так, із тіла можна знімати одяг, а з мене можна знімати думки.

Відчуття оголеності... Душа без роздумів. Чиста. Безмежна.

А судження  такі.

Я закохалася у свої ранки (ні, я не збожеволіла, хоча... хто знає... усі божевільні вважають себе душевно здоровими).

 Засинала вчора з думкою про ранок,  у передчутті, як ми зустрінемося: Я і Ранок.

Готуюся до кожної зустрічі.

Я створила ритуали і втілюю їх у життя.  Перевіряю, чи підходять вони мені. Відкидаю те, що не працює. Залишаю те, що дарує гарний стан.

Я оцінила життя. Мені воно подобається.

Ця, хоч і жахлива, планета (бо несправедлива, як на мене) має безліч цікавих людей, книжок, історій...

А ми любимо історії. Вони надихають, дарують поживу для роздумів і силу для покращення... Тут  вставляйте своє — те, що саме ви хочете покращити.

Я не сприймаю себе повністю тілом, проте відчуваю, що від його стану залежать мої почуття.

Якщо я не виспалася («я» дорівнює «я» (душа) плюс тіло, з яким я поєднана), то мій день перетворюється на... на тягар дотягнути до ночі.

Кожний із нас, від президента до безхатька, отримує 24 години на добу... Ми не знаємо, скільки буде всього цих порцій, та я б не хотіла знати.

Тож я маю 24 години, потім отримаю ще і ще... І можна подумати, часу багато, навіщо його рахувати. Я так і думала колись.

А зараз, коли дорога перевалила за половину... далеко за половину...

Я ціную свої години. Я хочу проживати їх якісно.

Тож підготовка до ранку починається напередодні.

Я полюбляю каву. Та я перестала її пити після 15:00, а коли дуже хочеться, то роблю її без кофеїну. Те саме стосується й чаїв. Ніколи не чула про чаї без кофеїну, тож у другій половині дня заварюю трав’яні та фруктові.

Я майже повністю вилучила рафінований цукор. На початку літа перестала вживати цукерки, тістечка, тортики. Залишила лише чорний шоколад без цукру або зі зниженим його вмістом.

Мені здавалося, що буде важко... Виявилося, що, коли я переосмислила значущість солодкого в голові, моє тіло перестало його бажати. Поряд зі мною можна ласувати пиріжками, тортами... А я не хочу. Бо бережу свою силу, яку поглине цукор.

Почала їсти менше борошняного. Так, хліб я залишила. Проте їм його не щодня і небагато. Переважно чорний або сірий... іноді білий батон, який зараз смакує так, як раніше домашні пиріжки з маком. У такі миті згадую бабусю. Ми везли з Києва хлібини «Українського», бо в селі такого не продавали. Бабуся казала, що на смак  він їй немов торт.

Я вже писала про це в якомусь попередньому дописі, тож зараз просто кажу, що я поки що не звернула з цього шляху. Бо ці нові звички я обміняла на якісні години життя.

Раніше я вважала, що тістечка дарують насолоду, і тому їла їх. Бо хотіла цього задоволення. Тепер я отримую радість від того, що маю більше енергії та покращила якість моїх 24 годин.

Краще сплю, краще почуваюся.

А ще перед сном я дихаю близько 8 хвилин. На чотири рахунки — вдих, затримую дихання на сім і на вісім — видих.

Я іноді прокидаюся вночі, бо вибухи, іноді встаю до туалету, проте миттєво засинаю і тому готова зустріти найкращий ранок, бо я виспалася і маю сили стикнутися з життям у всеозброєнні.

От і сьогодні я прокинулася о шостій. Попила теплої водички. Подихала 20 хвилин за Вімом Хофом. Прогулялася на річку поряд з домом, вдихнула свіже повітря після дощової ночі, зробила зарядку. Повернулася, випила склянку кефіру, прибрала у кімнаті, зварила каву.

Зараз восьма ранку. Сиджу на балконі з макбуком. Спостерігаю за блакитним небом, птахами і строчу вам свої міркування.  

Я відчуваю себе могутньою, а труднощі здаються маленькими. Я їх вирішую, немов граю у гру.

Гарного всім дня.

Уривок із нехудожньої прози Життя немов туман