Шматочок з розділу книги «Танцюй для мене» ❤️

Дуже рада бачити, що кількість читачів поступово збільшується) Мені неймовірно приємно, що книга зацікавила вас і ви залишаєтеся зі мною та цією історією.

Також помітила за собою, що мені подобається використовувати сни в книгах) Буду дуже вдячна, якщо поділитеся своїми враженнями в коментарях:)

– Якби мені дали можливість стерти пам'ять, я б не вагалася, – карикатурно перекривлює насмішливий голос.

Відкриваю очі і жахаюся від обличчя, сповненого огиди і презирства. Я знала цю усмішку, але ніколи не бачила її в такому амплуа.

— То чому досі памʼятаєш мене?

Різко нахиляє голову вбік, на мить послаблюючи захват на шиї. Мені стає ще страшніше від того, що його обличчя тьмяніє.

Я заплющую очі, і, коли наважуюся розплющити вдруге, то бачу сценарій, якого боюся найбільше. Весілля. Їхнє весілля. 

Не відчуваю підлоги під собою. Навколо світло давить на мене ще більше, очі починають боліти від надмірності білого кольору. Продовжую стояти, поки повз мене проходять усміхнені люди. Немов мене і не існує. Я стою прямо посеред урочистої доріжки, яка веде наречених до весільної арки.

Здається, навіть дихати перестаю, коли бачу двох до болю знайомих людей у весільних нарядах. Вони тримають одне одного за руки, поки жінка промовляє урочисту промову. Він дивиться на неї тим поглядом, якого я жадала понад усе на світі.

Вони по черзі одягають одне одному обручки. 

– Скільки разів ти уявляла, що я нарешті скажу тобі те, чого ти хочеш?

Промовляє єхидний голос позаду мене, а я не відводжу погляду від весільної арки.

– Десятки?

Мовчу.

– Сотні?

По моїй щоці тече сльоза.

– Ти так добре знаєш слова, які я ніколи не говорив, Нінель.

– Замовкни, – через сльози промовляю тихо.

– Ти навіть знаєш, як я мав би подивитися на тебе.

– Замовкни.

– Тільки жодного разу не запитала себе, чому тобі так необхідно почути це саме від мене.