Де-не-де на стріхах розмальованих охайних хатин чи між гілля вікових дубів, що могутніми кронами переплелися над майданом Шарам примічав зацікавлене замурзане обличчя: дітвора, якій наказали сидіти вдома, звісно ж не могла пропустити се дійство.

   Десятки яскравих смолоскипів сухо тріскотіли, чаділи їдким чорним димом, кидаючи на стіни, на дерева, на обличчя людей потворні, мерехтливі тіні.

   Ґвалт стояв неабиякий: окремі обурені вигуки долинали до них, ще на околиці. А коли підійшли ближче, то ледь вуха не попухли: селяни галасували один поперед одного, махали руками, погрожуючи кулаками невидимому ворогу...

....

- Цього разу лихі вісті випередили тебе, Захарію. – зронила, нарешті, одна з жінок.

  У простій білій сорочці-сукні з мереживом лише на рукавах, підперезана червоним поясом з китицями - вбрана, як усі. Тільки сріблясте, як пух тополі, волосся  не ховалося під очіпком, а було вкладене і закріплене срібним обручем.

 - Добрі звістки принесуть тобі й без мене, Мамо. Правда, то не медовуха солодка, що всім до вподоби, а полин гіркий скорше. Бувалий сам п’є, а дитину завше силувати треба.

- Ти вже своїм полином нам дітей потруїв! – невдоволено озвалася інша жінка в синьому очіпку. – Зовсім послух втратили!

Загублена слобода  новий розділ тут