КОХАННЯ ПОПРИ БАЖАННЯ. АБО ЯК ЗВАБИТИ ПЕРЕВЕРТНЯ

— Вівіан, дитинко! Спустися до нас! — удавано ласкаво кличе мене дядько.

Заходжу у вітальню, де в кріслі недбало розкинувся лорд Макензі — якраз у ту мить, коли мій опікун шанобливо вклоняється йому мало не в підлогу. 

— Вівіан! Лорд Макензі завітав до нас, щоби попросити твоєї руки! Я не очікував, що ти справиш на нього таке враження! — зображує подив дядько, а я цілком щиро червонію, чудово розуміючи, що саме так зачарувало лорда. 

— Весілля відбудеться за чотири тижні, — повідомляє мені лорд Макензі. — У міській ратуші буде бал із нагоди дня міста та мого одруження.

— О, так! Це будуть дві грандіозні події для міста! І це чудова ідея — їх об’єднати! — нібито захоплюється дядько.

Чомусь мене не дивує, що ні лорд, ні мій опікун не сподобились запитати моєї згоди чи хоча б поцікавитися моєю думкою із цього питання.

— Моя чарівна Вівіан, — раптом звертається до мене наречений. У його очах я бачу… Ні, не відверту насмішку, але щось дуже схоже. — Якби це залежало від мене, я б не став так довго чекати! Ви собі просто не уявляєте, якими важкими для мене будуть ці чотири тижні.

Лорд Макензі трохи схиляє голову, бере мою руку, цілує її та надягає заручальну каблучку. І я встигаю помітити в його очах уже знайомий мені золотистий вогонь.

— Я теж чекатиму з нетерпінням, — ввічливо відповідаю я, і дядько жестом велить мені йти до себе.

— А тепер обговорімо фінансовий бік нашого договору, — чую голос дядька.

І до мене долинає насмішкуватий голос мого тепер уже нареченого:

— Отже, скільки ви бажаєте за вашу чарівну племінницю?

Господі! Та мене просто продають як тварину! І кому? Тому, хто сам не є людиною…