Родіон.

Навіть не знаю, навіщо я це роблю — допомагаю заміжній жінці таскати її п'яного чоловіка до ліжка. Та глянувши у її сумні вологі від сліз очі, я не міг пройти повз. 

Така молода, красива — і не щаслива. У її погляді пустота, немає того життєвого блиску. Наче вона вже з усім змирилась і просто тече за течією. 

Невже їй так нестерпно жити з Василем? Тоді чому залишається з ним? Чи вона з тих жінок, що обирає супутника життя раз і назавжди?

Роблю останню затяжку, викидаю недопалок та сідаю в машин. Погляд сам тягнеться вгору до світла вікон, за котрими скоріш за все ходить вона. Мені було цікаво з нею спілкуватись і приносило задоволення те, як червоніли її щоки після кожного мого компліменту. 

І пахла вона дуже смачно, і шкіра її на дотик гладенька мов шовк, така приємна на дотик.

Так, досить, треба повертатись. 

Заводжу двигун і виїжджаю з двору. Та в ресторан не їду, а прямую відразу додому. Щось більше не хочеться святкувати. Та й стомився трохи. Сьогодні хоч і субота, але було досить роботи. 

У будинку горить світло, значить батько теж вдома. Він вже не в тих роках, щоб гуляти усю ніч. Та й корпоратив напевно вже закінчився.

У вітальні знімаю піджак і кидаю його на диван. До речі, він досі пахне її солодким ароматом.

Помічаю, що двері до кабінету батька відчинені і там горить світло. Відразу прямую туди.

- Чому ще не спиш? - заходжу, застаю його за столом, схиленого над паперами. - Пізно вже.

Він підносить на мене стомлений погляд і киває:

- Так, пізно. А ти де був? Ти пропустив торт і феєрверки.

- Не страшно, - легковажно змахую рукою і вмощуюсь на диван біля стіни. - Я все одно не їм солодкого.

- Мені доповіли, що ти поїхав з Собко Василем, - примружує очі. 

- Це м’яко сказано, - хмикаю, згадавши нашого п'яного технолога. - Мені прийшлось його нести додому, бо він напився у друзки. Вирубився.

- Не схоже на Василя, - задумано потирає підборіддя. - Він наче відповідальна людина.

- На роботі можливо так, а на святкуванні контроль втрачає, - замовкаю, роблю паузу і продовжую легким тоном. - Просто дружину його шкода. Вона б сама з ним не справилась.

- Лише шкода? - запитує з цікавістю. - Я помітив, як ти на неї дивився. Сподобалась?

- А не повинна була? - напружуюсь. - Вона дуже красива жінка. А я маю очі. От і дивився.

- Обережно, - батько встає і повільно проходиться кабінетом, бере зі столика склянку вже наповнену напоєм. Не знаю, що це, але відмовляюсь хитаючи головою, коли він кивком пропонує приєднатись. З мене вистачить. Та я й майже не пив сьогодні. - Не захоплюйся чужими дружинами. Від них будуть лише проблеми.

- Я не захоплююсь, - спалахую і підскакую на ноги. Його прямолінійність дратує. - Просто кажу, що Поля красива. І я як справжній джентльмен допоміг красивій жінці з її п'яним чоловіком. 

- Знаючи твій потяг до зайнятих жінок...

- Батьку, це було лише раз і дуже давно, - кривлюсь від неприємної згадки. Тоді був величезний скандал. Її чоловік був відомим банкіром і застукав нас у власному ліжку. - І я навіть не знав, що вона заміжня. Вона приховала це від мене.

- Чи ти просто не хотів цього знати, - кривить губи.

Я тоді був молодий і шалений. В крові бурлила хіть і жага до пригод. Мене нічого не цікавило, я помічав у ній лише гарне личко, великі груди і шикарну фігуру. Та після скандальної невеличкої бійки з банкіром у його спальні я усвідомив, що треба більше дізнаватись про жінку, перш ніж тягнути її у ліжко.

- Гаразд, я стомився. Іду спати, - важко зітхаю і прямую до дверей. Якщо ще затримаюсь, то він мені згадає шкільні косяки. А там є що згадати.

- Завтра що робитимеш? - запитує в спину.

Відчуваю, що зараз щось мені придумає. Спочатку навіть маю намір вдати, що не почув. Але зупиняюсь.

- Відпочиватиму. Завтра ж вихідний, - обертаюсь. - Хочу провалятись у ліжку цілий день.

- Так я тобі й повірив, - сміється, знаючи мене як облупленого. - Коли ти цілий день просто лежав? В мене є для тебе одне доручення. Зможеш виконати?

- Залежить яке, - здогадуюсь, що нічого цікавого.

- Треба зустрітись з однією людиною, передати документи. Це не надовго. Я завтра деталі тобі поясню.

- Добре, - важко зітхаю.

Краще це зроблю я. Бо в іншому випадку, батько і в неділю завантажить себе роботою на цілий день. А йому треба хоч колись відпочивати. Інколи мені здається, що він це робить навмисно, щоб забутись, що він вже рік сам на цьому світі. Я за мамою теж сумую, але якось легше все переношу. А от між ними був особливий зв'язок. Як би сказали у сопливому фільмі — справжнє кохання.

Якщо воно взагалі існує.

Чомусь згадується Поліну — її сумні очі і ніжні губки, на них мій погляд самовільно зупинявся занадто часто. От якби вона була вільною, я б вже цього вечора спробував її губи на смак. А так — можна лише дивитись.

Вже збираюсь вийти, але зупиняюсь, знову повертаюсь до батька, котрий сів у м'яке крісло і допиває напій. Останнім часом йому важко заснути і він сидить до останнього, поки очі не почнуть злипатись.

- Ти не знаєш, у нас в офісі є вільна вакансія? - спираюсь плечем на дверний варцаб та схрещую руки на грудях. Намагаюсь бути спокійним, але чомусь відчуваю легке хвилювання.

- Хочеш когось влаштувати на роботу? - щиро дивується. Знає, що я ніколи такими питаннями не займався.

- Можливо, - серце пришвидшується незрозуміло чому. - Є одна жінка...

- Для жінки не знаю. Чув, що охоронець потрібен. Запитай у відділі кадрів. Кому це ти роботу шукаєш?

Батько підозріло мружиться і я розумію, що якщо зараз скажу про Поліну, вислухаю від нього нотацію, щоб не втручався. Тому вирішую зберегти свої та його нерви.

- Одній знайомій. Ти її не знаєш, - усміхаюсь і залишаю кабінет.

https://booknet.ua/reader/geroi-ne-romanu-b436986?c=4751537&p=1