А я її взагалі коли-небудь закінчу? Спало мені на думку на світанку, і я зрозуміла, що саме заважає спати останні кілька тижнів. До всіх уже відомих тривог додалася нова, яка може здатися багатьом смішною й безглуздою на тлі всього, що відбувається, а саме — чи допишу я цикл? Не в сенсі — чи вистачить мені на це відведеного Богом часу, а виключно прагматично — чи вистачить у мене на це фантазії.

Я приблизно знаю, як хотіла б його закінчити, але, мабуть, здивую вас, друзі мої, якщо скажу: на самому початку це взагалі планувалося як однотомник. Потім він розрісся до двох томів. Тепер середина третього, а кінця я не бачу. Варіантів фіналу у моїй голові перебувало вже кілька, і жодна не закріпилася як основна. І я б не переживала, якби не жувала цей цикл уже рік із гаком. Ось уже 13!!! тринадцять місяців я йду цією Землею і ніяк не дійду до заповітних дверей.

Ловлю себе на думці, що частіше, ніж раніше, стала відволікатися на різне інше і можу іноді цілими днями не писати ані рядка. І це не вигорання — я вже тримаю в голові кілька інших історій, за які не можу взятися, поки не доведу компанію до кінця.

Для чого цей довгопис, можете поставити ви мені справедливе запитання. А ось для чого: як читачка я нетерпляча і хочу дізнатися, чим закінчиться історія, яка мене захопила, а як письменниця тільки зараз зрозуміла — це далеко не завжди залежить від Творця (слово ж яке підібрала, га, оцініть). Купа всіляких різних вхідних, і далеко не завжди негативних, але щоразу, пропускаючи день, я подумки гризу себе і… продовжую пропускати.