— Одяглася так, ніби прийшла не на зустріч акціонерів, а на полювання.
— А ти весь вечір виглядаєш так, ніби зараз комусь зламаєш щелепу, — спокійно відказала я. — Може, тобі варто було б більше думати про акції, а не про те, хто на мене дивиться.
Його очі потемніли.
— Ти моя дружина. І зараз ти представляєш мене.
— Я представляю себе, Стефанію. А прізвище твоє ношу лише тому, що ти сам так вирішив. Не плутай одне з одним.
Він на мить замовк, щелепа напружилася. Потім різко взяв мене за лікоть і, не підвищуючи голосу, сказав:
— Ходімо. Нам треба поговорити.
Я навіть не встигла заперечити. Він уже вів мене через залу швидким, упевненим кроком, навіть не обертаючись, чи йду я за ним. Минувши кілька дверей, він різко відкрив одну з них і затягнув мене в невелику підсобку. Двері зачинилися за нами з глухим звуком.
У приміщенні було тісно й напівтемряво. Стефаній розвернув мене до себе, притиснувши спиною до стіни, і нахилився так близько, що я знову відчула його знайому важку ауру всім тілом.
— Тепер поясни, — тихо, але дуже небезпечно запитав він, — що ти зараз влаштувала.
Я підняла підборіддя й подивилася йому прямо в очі.
— Я просто прийшла так, як вважала за потрібне. Ти хотів, щоб я була присутня. Я присутня!
Згадай мене