Отже, останню крапку у романі "Дотик Півночі" поставлено. Як я себе почуваюся? Як ондатра, якій повідомили, що літу гаплик, а вона його ще толком і не бачила

Чи задоволена я? Так. Бо жодного вбивства заради вбивства не вчинила.

У романі багато фізіології, бо з неї складається наше життя. Там романтика переплітається із кров'ю. Там герої не соромляться висловів. Ні, не матюкаються, але досить гострі на язик. Наприклад, Джміль або Фрін так точно за словом у кишеню не полізуть.

Фінал я планувала трошки більший, але в процесі зрозуміла, що то зайве. І залишила таким, який він є.

"Дотик Півночі" був зі мною упродовж всієї повномасштабної. Я почала його писати у підвалі під перші вибухи. Я трималася за нього, як канатоходець за шест, балансуючи над сьогоденням. Іноді він важко йшов, вимотуючи мене, з'їдаючи останні сили. Але воно було того варте.

Кожну емоцію, кожну пригоду я пропустила крізь себе. Я йшла шляхом відьмака Фріна за живою водою до Садиби Трибожця, спостерігаючи за його життям і, розуміючи, що мати козирі на руках – це величезний жирнючий плюс.

Я пройшла шлях пані Ірзи, яка стала ейґнелою Півночі та не скорилася долі. Вона встановлює свої порядки. Вона дуже суперечливий персонаж. Але вона – моя Скарлет О'Хара. Вона бачить можливості там, де, здавалося їх немає.

Я рятувала з Тавою слідчого Редгера на Гнилих Болотах, скреготіла зубами та тягла його з останніх сил. Я витягала з тих Гнилих Боліт коня Джмеля, разом із ним пірнала у крижану воду. Я йшла шляхом Мельзи, яка не зламалася під тиском життєвих обставин і знайшла своє кохання. Це зараз вона розчавлена, але як їй сказав Трибожець: "Того року, коли ти прийшла у світ, був неврожай. Ледь намололи борошна на перепічки. Твоя вийшла маленька, з остюками. Тому, якось так. Не переймайся, залишилось трішки доїсти". І це щира правда.

Я йшла шляхом Насі, якій подарувала, мабуть, найскладнішу долю, бо так тримати людину молитвою, яку знаєш так мало часу – це подвиг.

Я також йшла шляхом Ґорма, вивчаючи природу людської ненависті, зухвалої безкарності та самовпевненості. Він отримав те, що отримав. І у такий спосіб, на який заслуговував.

Тава, Василина, Лада, Хеня, Вейя, Арусь, Вардасс К'єлл, Ульма, Оша, пан Симор, зброяр та багато інших. У романі понад шістдесят персонажів і кожен з них зіграв свою роль.

І це попри міфологію світу. Тут є різні істоти, як українські, так і авторські. Вони гармонійно вписалися у світ.

Я пишаюся собою, бо майже за п'ять років змогла створити цілий Всесвіт "Жорен Долі". Попереду найважче – редагування. Але не зараз. Зараз ви маєте змогу протягом тижня дочитати роман. Буду дуже вдячна за коментарі на його підтримку. Так ви допомагаєте втримати йому почесне перше місце у жанрі Містика/жахи, Дякую вам за кожну вподобайку роману та кожній прочитаній главі

Ну і картинка від ШІ того, що вчинила Ірза у фіналі