​— Ееее, слухай но сюди, срібноволоса... — хрипить інопланетянин голосом, що нагадує скрегіт іржавого металу по склу. — Усім сектором ходять чутки. Ти що, реально тепер підстил... кхм, дівчина Торвальда? Бо якщо він просто погрався вночі, то я б із радістю показав тобі свої кислотні ферми на...

​— Пффф, та ти у дзеркало себе бачив, земноводне? — не витримує Кайрен, відкладає виделку і  перериває цю огидну тираду. Проте заступатися за дівчину далі йому не довелося.

​За спиною жабоподібного нахаби несподівано лунає гарчання, від якого трясуться тарілки на столі. Там, немов дві втілені, смерносні катастрофи, височіють Дракен Торвальд і староста Моргат.

​— Так, вона зі мною! — вигукує Торвальд на всю їдальню так гучно, що старшокурсник-інопланетянин миттєво бліде, втрачаючи свій яскраво-зелений відтінок. Втискається у стілець в надії, що його не зачеплять.

Та ​Торвальд не чекає виправдань чи вибачень. Грубо хапає земноводного за комір мантії і відкидає геть у прохід. Драксарія : Ехо Безодні.