Вітаю, друзі!

Влаштувала собі справжні вихідні, але вже повернулася до роботи. Нова глава "Парі на ловеласа"  вже опублікована.

Приємного читання!

--------------------------------

Буває таке: живеш собі спокійно, роками спілкуєшся з людиною й вважаєш її життя абсолютно нормальним. А потім з’являється хтось, хто кількома фразами перевертає твій світ, і вороття назад уже немає.

Уявіть: назустріч мені йде Олег Зименко — як завжди, бездоганний. Волосся ідеально укладене, на ньому новенький брендовий світшот, на зап’ясті дорогий годинник, під корпусом чекає татова машина, а на обличчі — фірмова усмішка людини, яка щиро не розуміє, навіщо в житті взагалі потрібні проблеми.

Раніше тебе це цілком влаштовувало. Ти знала, який він, і ніколи особливо над цим не замислювалася. Але сьогодні Олег із тією самою безтурботною усмішкою раптом видає:

— Навіщо мені працювати? У батяні грошей хоч греблю гати. Довчуся, а потім він візьме мене до себе якимось директором. Буду сидіти в кабінеті й ганяти підлеглих, щоб краще працювали.

І ти дивишся на нього й уперше ловиш себе на дивній думці: а що, власне, ти весь цей час у ньому знаходила?

------------------------

А у вас бувало таке, що після розмови з «неприємною» людиною ви раптом ловили себе на думці, що вона мала рацію? Чи варто Олі взагалі звертати увагу на слова Ткаченка?